Моя популярність та природна відкритість часто давали мені можливість обговорювати політику з людьми, рейтинг яких у цій царині був значно вищим за мій. Мене завжди дивувало, як сильно вони перебільшували стабільність комунізму в Європі, а також самого СРСР. Неначе забували, що стіна, зведена руками людей, тими ж руками може бути зруйнована.
Мені на згадку спадало декілька випадків. У жовтні 1989 року я відвідав одну вечірку, де обговорював майбутнє Європи з Генрі Кіссинджером та Джонатаном Бушем — братом тодішнього президента. Вони сміялися й навіть трохи покепкували з мене, коли я сказав, що до кінця року в Європі може не залишитися жодного комуністичного режиму. Навіть зауважили щось на кшталт того, що я просто типовий молодий усезнайка, чиї шалені думки базуються на оптимізмі та загальній атмосфері змін, а не на роках вивчення та аналізу. І, можливо, вони мали рацію, але і я теж.
На початку 1990 року після багатообіцяючої зустрічі з редколегією «Волл-Стрит Джорнал», що вилилася в тривалу співпрацю, редактор Боб Бартлі запросив мене виступити в «РЕНД Корпорейшн» у Лос-Анджелесі. Там голова «РЕНД» сказав, що мені варто познайомитися з його другом Брентом Сковкрофтом, радником Буша з національної безпеки та ветераном великої політики, який обіймав ту саму посаду ще за часів президента Форда в 1970-і. На тій зустрічі в Білому Домі я також познайомився з Кондолізою Райс — експертом щодо Росії, яка потім стала директором радянського департаменту при Раді національної безпеки США.
Вони питали мене про Бориса Єльцина, який тоді був головним критиком та конкурентом Горбачова в Росії. Вони називали Єльцина шибайголовою й п’яницею, а я у відповідь міг лише питати, про що саме вони хочуть почути: про його характер чи політичне майбутнє. Мене шокувало, що ці експерти здавалися зовсім необізнаними щодо політичних реалій у Росії, де Єльцин явно набував популярності, а Горбачов лише розпорошував сили та втрачав її. Було зрозуміло, що вони спілкуються лише зі своїм добрим другом Горбачовим та іншими людьми всередині Кремля. Зрештою саме там були влада та ядерна зброя.
На цій більш офіційній зустрічі краще було промовчати, але мене вразило, якими спокійними та неуважними політики здавалися щодо того, що, на моє переконання, було цунамі змін, яке накочувало на Східну Європу та СРСР. Їх значно більше цікавила механіка реформ, які пропонував Горбачов, аніж той факт, що всі люди на вулицях від Берліна до Владивостока наразі відчували прагнення та здатність відкрито скаржитися на своїх політичних лідерів. Я сказав Сковкрофту, що Єльцина, безумовно, оберуть до російської Верховної Ради в травні й що він зможе скористатися депутатським мандатом, аби й далі кидати виклик Горбачову. Не думаю, що Сковкрофт мені повірив, і розумію, що він та Білий Дім більше турбувалися про збереження добрих стосунків із Горбачовим, аніж про щось інше.
Зосередження на турботах Кремля та Горбачова означало недооцінку широко дестабілізаційного впливу єльцинської битви «Росія проти СРСР», що й згодом визнає Сковкрофт у книзі 1998 року, написаній разом із президентом Бушем: «У ретроспективі, коли Єльцин почав заперечувати владу Союзу та партії й заново стверджувати політичний та економічний контроль Росії над республіканськими внутрішніми справами, він атакував самі підвалини радянської держави, розхитував корені її політичної структури»[2]. Саме так, і йому це вдалося. Непогано для шибайголови!
У квітні 1990 року в автівці, що їхала повз французькі села, я сказав інтерв’юерові Фреду Вайцкіну, який надалі збирався стати біографом: «Комунізм помер. Наступного року, у 1991-му, Радянський Союз перестане існувати. Це точно. Запам’ятайте мої слова. Наступного року «імперії зла» вже не буде. Ми матимемо в моїй країні приватну власність. Багато республік здобудуть незалежність»[3]. Переповідаючи цю розмову у своїй книзі «Смертельні ігри», Вайцкін додав, що мої передбачення здалися йому «необгрунтованими, навіть легковажними», адже вони мали так мало спільного із загальноприйнятою думкою тих днів.
Думаю, приблизно тоді я й почав виробляти імунітет до вирячених очей та піднятих брів інтерв’юерів, експертів та політиків. Цей імунітет продовжує добре служити мені й сьогодні. Безумовно, мої передбачення не стовідсоткові, але я краще говоритиму від душі, ніж стримуватимуся через те, що про мене можуть подумати інші, особливо щодо важливих тем. Я не мав жодних сумнівів, коли кричав, де тільки міг, про явну загибель комунізму та потребу в посиленні тиску Заходу заради демократичних реформ у СРСР.
2
George Н. W. Bush, Brent Scowcroft, A World Transformed (New York: Knopf Doubleday, 1998). Kindle edition, locations 10106–07.
3
Fred Waitzkin, Mortal Games: The Turbulent Genius of Garry Kasparov (New York: G. P. Putnams Sons, 1993). Kindle edition, locations 594–95.