Гарною новиною для Горбачова було те, що Захід витратив чимало часу на заперечення позитиву подій, які мали б уважати просто чудовими. Після розчарування від обговорення мого рідного краю з американськими експертами було не дивно, що президент Буш часто здавався більше стурбованим, аніж ощасливленим перспективою розпаду Радянського Союзу. Так, для нього ця імперія була злом. Але злом, яке він та всі в його адміністрації дуже добре знали. Буш також уважав, що може розраховувати на Горбачова (хоча за спиною того стояв КДБ і він ніколи ніким не обирався) порівняно з темною конячкою — популістом та всенародно обраним Борисом Єльциним.
У цих дивних намаганнях підтримати давнього ворога була задіяна не тільки риторика. На забезпечення життєдіяльності СРСР Заходом були виділені мільярди доларів допомоги та кредитних гарантій. Тільки Німеччина надала пакет допомоги в розмірі 8 мільярдів, що стало частиною угоди про її об’єднання. До 1992 року фінансові зобов’язання Німеччини перед Росією сягали 45 мільярдів доларів і включали гроші для виведення російських військ та навіть зведення для них житла в Росії.
Сполучені Штати також почали надавати допомогу ще задовго до того, як з’явилися перші зрозумілі результати демократичних реформ у Москві. 12 грудня 1990 року президент Буш оголосив про пакет допомоги вартістю понад 1,3 мільярда доларів у вигляді кредиту та кредитних гарантій і тимчасово відклав дію поправки Джексона-Веніка, що передбачала жорсткий контроль ведення справ із СРСР. Чотири місяці по тому Буш затвердив іще 1,5 мільярда доларів допомоги у вигляді сільськогосподарських кредитних гарантій. Сполучені Штати також надіслали медичну допомогу безпосередньо Прибалтиці після придушення там повстання радянськими військами, а також Україні для жертв аварії на Чорнобильській АЕС.
Упродовж наступних кількох років багатостороння допомога й кредити Росії та іншим радянським республікам із боку Америки і її колег із Великої сімки лише збільшувалися, причому Росія була найбільшим їхнім одержувачем. У березні 1993-го, відчуваючи потребу підтримати уряд Бориса Єльцина, на який тиснув парламент, Велика сімка розробила план допомоги й зібрала 43 мільярди доларів. Японія теж піддалася тиску колег у Великій сімці й не затримала свою допомогу розміром близько 2 мільярдів для спірних Курильських островів. МВФ та Світовий банк також відкрили свої гаманці, причому Світовий банк виділив свою найбільшу в історії проектну позику в 610 мільйонів доларів для допомоги у відбудові російської нафтової промисловості. Росія навіть не змогла освоїти всю запропоновану допомогу через нездатність досягти потрібного рівня економічних реформ. На щастя, цього все одно виявилося замало та запізно, щоб утримати СРСР купи.
Окремо протягом 1990-х мільярди доларів надходили також із метою убезпечення радянської ядерної зброї й пов’язаних із нею програм у Росії, Україні, Білорусі та Казахстані. Це важко назвати якось інакше, ніж розумні інвестиції, адже останнє, що хотілося б комусь бачити, так це відсутність нагляду за ядерною зброєю й матеріалами або ж розпорошених по світу радянських науковців-ядерників у пошуках роботи.
Усі ці цифри доволі нудні, але вони важливі для протиставлення популярному російському міфу про жертовність, який поширюється путінською пропагандою та його антиамериканськими, антинатовськими симпатиками по всьому світу. У цьому міфі йдеться про те, що Захід принизив Росію, коли СРСР був у занепаді, і це викликає в людей образу та недовіру. Підкреслюється, що переможці в Холодній війні «втратили Росію» спершу через ненадання достатньої допомоги, а потім через надто агресивне розширення НАТО. Обидва звинувачення є очевидною брехнею. Як я детальніше описуватиму далі, Захід радше аж занадто прагнув пробачити та забути минулі злочини й небезпечний потенціал свого давнього ворога.
Насправді багато західних лідерів втрапили в пастку ідеї, що Росія «надто велика, аби програти» й має бути підтримана за всяку ціну, навіть коли стало зрозуміло, що вони намарно викидають великі гроші в прірву пострадянської корупції та безгосподарності. Небезпеку усунення путчистами Горбачова або ризик повернення до влади комуністів та поразки Єльцина вважали надто серйозними. Короткий путч у серпні 1991 року (чи то реальний виступ старих функціонерів проти Горбачова, чи його власна відчайдушна постановка) призвів до негайного збільшення американської допомоги. Так само, коли російська Дума виступила проти реформ Єльцина в 1993-му, Сенат США відповів негайним наданням пакета допомоги в розмірі 2,5 мільярда доларів, що до того затримувався[5].
5
Curt Tarnoff, U.S. Assistance to the Former Soviet Union 1991–2001: A History of Administration and Congressional Action. Звіт для Конгресу, оновлений 15 січня 2002 р.