Не хочу тут виправдовувати Єльцина, але відокремлення майже неможливим робив також інший фактор — відсутність чітких кордонів. СРСР складався з республік, і кордони між ними були доволі чіткими. Коли СРСР розпався, було дуже мало конфліктів між новими державами щодо географії. Але всередині Росії кордони ніколи так чітко не проводили, адже вони не мали аж такого значення всередині великої республіки. Тому, коли Чечено-Інгушський регіон проголосив у 1991 році свою незалежність, ніхто не був певний, що саме це мало означати. Лідери руху наполягали, що нова країна має простягатися аж до Ставрополя, на двісті кілометрів на захід від Грозного, і було важко відхилити їхню вимогу або запропонувати альтернативу, що ґрунтувалася б на якійсь конкретиці. Де Чечня починалася й де закінчувалася? І як щодо сусіднього Дагестану? То була скринька Пандори. Чечня була також унікальна тим, що на її рух за незалежність не було зовнішніх впливів. Решта мали сусідів, які тиснули так чи інакше за чи проти незалежності. Але чеченський бунт був повністю внутрішнім.
Так і кортить забігти наперед, до другої чеченської війни, що привела до президентства маловідомого прем’єр-міністра на ім’я Володимир Путін. Перша війна не лише встановила підмурок для другої, але й стала важливою ілюстрацією легковажного поводження Заходу з Росією протягом 1990-х. Завдяки магії електронних книг я можу сказати вам, що в мемуарах Вілла Клінтона «Моє життя» Чечня згадана аж чотири рази на понад тисячу сторінок. Навіть якщо не брати до уваги першої половини цієї книги, що описує події, коли він іще не став президентом, це вражає. Це також є точним відображенням того, яке місце Чечня та інші гарячі точки світу посідали серед інтересів Клінтона, поки він був при владі, зокрема під час його першої каденції. (Геноцид у Руанді 1994 року заслужив трохи більше згадувань, переважно у формі каяття за те, що президент США не зробив нічого, аби втрутитися.)
Не те щоб тоді перша чеченська війна взагалі ігнорувалася. Правозахисники та західні ЗМІ висвітлювали ті звірства максимально детально. Із наближенням виборів 1996-го нездатність російських військових приборкати регіон так швидко, як обіцяли, стала проблемним питанням для Бориса Єльцина, змушуючи його говорити про це під час появи на публіці. Пам’ятайте, то був час, коли Росія ще мала вільні медіа. Невдовзі після того, як до влади прийшов Путін, саме слово «Чечня» було практично заборонено вживати в російській пресі. Єльцин навіть пішов на деякі незручні кроки, виступивши разом із Клінтоном на прес-конференціях у 1995 та 1996 роках, де відповідав на запитання про Чечню, переважно заперечуючи прояви насильства, незважаючи на величезну кількість повідомлень про військові злочини.
Це надзвичайне відчуття — читати записи тієї прес-конференції сьогодні. Російський президент змушений відповідати на складні запитання від російської преси! Можна пробачити, якщо ви не пригадаєте такого ніколи раніше в російській історії. Під час прес-конференції в Москві 10 травня 1995 року, вислухавши заперечення Єльцина, один репортер перейшов прямо до суті.
РЕПОРТЕР: «Президенте Клінтон, ви щойно почули, як президент Єльцин описує ситуацію в Чечні словами, що можуть суперечити новинам про масові вбивства, які надходять із тієї частини країни. І я хочу спитати: яка ваша реакція на його відповідь? Чи ви її приймаєте? Якщо ні, то чому та який вплив ці повідомлення про жахливі речі там можуть мати на країни, що прагнуть приєднатися до НАТО? А також що ви мали б сказати йому про це?» [13]
У відповіді Клінтона йшлося про те, як втрати серед цивільного населення та тривалі військові дії в Чечні «сильно стурбували решту світу та вплинули на ставлення багатьох країн у Європі до того, що тут відбувається, а також до майбутніх відносин». Він сказав, що переконував Єльцина укласти угоду про припинення вогню та «зробити це якнайшвидше», зауваживши, що «це було для них [Росії] теж нелегко».
Зрештою що міг вдіяти американський президент або Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) з кривавою громадянською війною в Росії, де переміщували, катували та вбивали десятки тисяч цивільних? Одна думка випливає зі сказаного раніше на тій самій прес-конференції, коли в президента Клінтона запитали, що він збирається робити з продовженням підтримки Росією іранської ядерної програми.
13
Спільна прес-конференція президента Вілла Клінтона з президентом Борисом Єльциним про події в Росії. Москва, 10 травня 1995 р., presidency.ucsb.edu.