Я відчував оптимізм, ґрунтований на порівняно нормальній картині виборів. У перегонах лідирували ефективні та дорогі політичні кампанії, відомі особистості й чинні члени Думи, а громадськість демонструвала здоровий консерватизм, обираючи вже знайомих чортів. Як я жартував тоді, поява агресивної телереклами й наклепів показувала, що ми, росіяни, швидко вчимося жити за американськими стандартами виборчої кампанії.
Мене непокоїло те, що Захід усе ще не показував ознак розробки тривалої стратегії щодо Росії. Збирався він поводитися з російським народом, як із дорослими людьми, здатними почути болючу правду, чи, може, західні лідери й далі говоритимуть через наші голови? Допомога й розуміння щодо Чечні були важливими, але не за рахунок примирення з антидемократичними практиками та просто-таки епічною корупцією.
Жахливі проблеми Росії не збиралися нікуди зникати за одну ніч. Як і більшість спостерігачів усередині та ззовні Росії, мене передусім хвилювали вже звичні небезпеки: корупція, неефективність і бюрократія, що ускладнювали просування вперед будь-якого уряду. Незважаючи на сподівання, що більш темні, більш ідеологічні виклики залишилися позаду, через кілька днів після виборів я натякнув на свої сумніви в статті для «Волл-Стрит Джорнал». Я писав: «Немає жодних гарантій, що націоналізм вдасться взяти під контроль і він не підніметься настільки, щоб затьмарити ліберальні реформи. Кадебістські корені пана Путіна та сильна військова підтримка можуть легко виявитися зобов’язаннями, подолати які буде надто важко»[23].
Як виявилося, я був наполовину правий за кожним пунктом. Спочатку Путін відмовився від ліберальних реформ, просто викинув їх за ворота. Після цього він лише відроджував націоналізм як політичний інструмент, коли це служило його меті. Військові більше не були таким чинником політики, як протягом тривалого часу раніше, а кадебістські корені Путіна стали якраз тим, що визначало майбутнє його самого та Росії.
Після вибухів житлових будинків, що роздмухали полум’я помсти, наступ на Чечню набрав сили. У грудні почалась облога Грозного, що тривала два місяці. Коли все було скінчено, приїжджі журналісти могли описати чеченську столицю лише як місце, що виглядало гірше за Берлін у 1945-му. Там не залишилося жодного цілого будинку, що у 2003 році дало Грозному сумнівний титул ООН «найбільш зруйнованого міста на землі»[24].
Наслідки для людей були не кращими. По всьому регіону були розсіяні біженці, які жили в просто неможливих умовах. Російські війська ув’язнювали людей без суду й слідства. Тортури й убивства полонених були звичайним явищем. За словами надзвичайно хороброї російської журналістки Анни Політковської, яка щомісяця відвідувала Чечню під час другої війни, події там були «чіткою, очевидною, неймовірною всесвітньою зрадою людських цінностей. Декларація прав людини, протримавшись трохи більш ніж півстоліття, зійшла нанівець у другу чеченську війну»[25].
Це було підтверджено, коли Європейський суд із прав людини почав видавати постанови проти російського уряду на користь окремих родин із багатьох тисяч чеченців, які зазнали тортур або й узагалі зникли після арешту.
Коли Політковська не перебувала в Чечні, документуючи особисті розповіді родин, роз’єднаних насильством і злочинами російських військових, або готуючи репортажі для «Новой газеты», вона їздила по всьому світу в пошуках активної підтримки міжнародними гуманітарними місіями, якої так і не знайшла. Після довгих років під страхом смерті в горах, переслідувань і погроз з усіх можливих напрямків Політковська була застрелена в під’їзді свого будинку в Москві 7 жовтня 2006 року, у день народження Володимира Путіна.
У травні 2000 року федеральне управління Чечнею було скасоване, коли президент Путін увів там своє пряме правління. Після призначення головою місцевого уряду Ахмата Кадирова боротьба продовжилася й продовжуватиметься у вигляді партизанських дій іще багато років. По всій країні відбуватимуться великі та малі теракти чеченських угрупувань. І навіть після того, як насильство зменшиться до «прийнятного» рівня, світ усе ще облітатимуть відлуння того, що Росія зробила в Чечні. Головним експортом Чечні стали добре треновані й озброєні радикально налаштовані бойовики й терористи.
24
Випуск новин на каналі «Бі-Бі-Сі», “Scars remain amid Chechen revival”, 3 березня 2007 p., news.bbc.co.uk.
25
Anna Politkovskaya, A Small Corner of Helclass="underline" Dispatches from Chechnya (Chicago: University of Chicago Press, 2003), P. 29.