На відміну від «Норд-Осту», після подій у Беслані було проведено кілька офіційних розслідувань. Одне завершив у 2005 році депутат парламенту Північної Осетії, який справді був на місці подій у день штурму школи. Ще два звіти опублікував у 2006 році вже федеральний парламент. Але Дума контролювалася партією Путіна «Единая Россия», і офіційним став звіт, підготований під контролем саме її представника. Було ще одне розслідування, яке провів Юрій Савельєв — член російської націоналістичної партії «Родина» («Батьківщина») та за збігом обставин визнаний експерт із ракет і вибухівки. Звіт Савельєва значно краще співвідноситься зі свідченнями місцевих мешканців, які були ззовні, та заручників, які перебували всередині, стосовно зброї, яку застосовували, а також черговості подій. Він із колегою підготували свій звіт та відмовилися підписувати офіційний. 2007 року вони виступили з гучною заявою, назвавши офіційний висновок «димовою завісою»[55].
А ось як оцінив наявні докази у своїй статті 2006 року американський журналіст Девід Саттер: «Версія бесланських батьків підтвердилася висновками комісії парламенту Північної Осетії. У звіті, опублікованому 29 листопада 2005 року, комісія дійшла висновку, що перший вибух був спричинений пострілом із вогнемета або кинутою ззовні будівлі гранатою.
Проте найвагоміше підтвердження прозвучало у звіті, який опублікував Юрій Савельєв — член слідчої комісії федерального парламенту та поважний експерт із фізики горіння... Савельєв дійшов висновку, що перший вибух став результатом пострілу з вогнемета, здійсненого з п’ятого поверху будівлі навпроти школи о 13:03. Другий вибух стався через 22 секунди та був спричинений осколочною гранатою потужністю 6,1 кілограма в тротиловому еквіваленті, кинутою з іншої п’ятиповерхівки на тій самій вулиці. За словами Савельєва, ці вибухи спричинили катастрофічну пожежу та руйнування покрівлі спортзалу, що й призвело до загибелі більшості заручників. Наказу загасити пожежу не надходило протягом двох годин. Унаслідок цього заручники, яких можна було врятувати, згоріли заживо». [56]
Навіть дані про загиблих спричиняли суперечки та регулярно переглядалися протягом кількох тижнів. Лише інтерв’ю з родичами й тими, хто вижив, допомогли заповнити прогалини в офіційних записах. Остаточні цифри є такими: 334 загиблі заручники, 186 із них — діти. Понад 700 дістали поранення, причому багатьом знадобилася ампутація через страшні рани від осколків. Багато загиблих згоріли заживо. Кількість живих і мертвих терористів також є спірною. Офіційні цифри свідчать, що там було 32 нападники, із яких один вижив. Інші повідомлення кажуть, що нападників було значно більше, до 75, і багато хто з них утік. Було також убито мінімум 10 правоохоронців, зокрема всіх трьох командирів штурмової групи.
Відповідальність за теракт у Беслані було покладено на чеченського польового командира Шаміля Басаєва, який заявив, що спочатку сподівався захопити школу в Санкт-Петербурзі або Москві. Він також пообіцяв більше таких атак, хоча цього не сталося, а скоро Басаєв і сам загинув від вибуху у 2006 році. І знову ніхто напевне не знав, як саме він загинув, та це вже турбувало надзвичайно мало людей: загинув і загинув.
Для згорьованих бесланських родин єдиною доступною мішенню був уряд. Не можна ж вимагати відповідей від терористів або загиблих. Адже єдиний узятий живим терорист Нурпаші Кулаєв швиденько отримав свій термін ув’язнення та зник у надрах російської в’язничної системи. До речі, асоціація жертв теракту «Матері Беслана» навіть пообіцяла звернутися із запитом про його помилування, сподіваючись отримати більше інформації під час відкритого судового процесу. Уряд, звісно, не поніс відповідальності за їхні сльози, але після Беслана почалися справді суттєві урядові реформи. На жаль, мало які з них стосувалися більшої безпеки для російського народу.
Лише через два тижні після Беслана Путін зібрав у своєму кабінеті всіх вісімдесятьох дев’ятьох російських губернаторів та розмовляв із ними декілька годин. Після кількох вступних слів про Беслан він сказав, що відповіддю на цей теракт має стати ще більша ефективність і єдність уряду та країни. Такі слова зазвичай привертають увагу будь-кого, хто вивчає диктатуру, і цей випадок не був винятком. Окрім кількох природних реакцій на кшталт посилення законодавства проти тероризму й розширення повноважень правоохоронців реформи були переважно спрямовані на подальше послаблення демократичних інституцій у Росії. Тепер Путін призначатиме губернаторів напряму: ніяких більше виборів. Вибори до Державної Думи переходили від мажоритарної до пропорційної системи. Тепер люди голосуватимуть не за конкретного кандидата, а за партії, що гарантувало довічне перебування при владі спеціально розставлених фігур. Інші реформи підривали самі засади демократичної системи, значно ускладнюючи реєстрацію партій. Безумовно, ці речі не мали нічого спільного з Бесланом, боротьбою з тероризмом або чимось іншим, у чому Путін не бачив можливості централізувати ще більше влади в Кремлі.
55
“Beslan School Siege Inquiry a Cover-up”, Herald (Шотландія), 10 лютого 2007 p., heraldscotland.com.