За кілька днів до інтерв’ю Райс журнал «Тайм» назвав Путіна людиною 2007 року. Редакції явно довелося довго пояснювати, що цей титул «не є схваленням» і що він дається особі, яка стала найбільшим об’єктом новин, «добрих чи поганих». Але та стаття тим не менш вихваляла вибраного діяча за відновлення помітної ролі його країни на міжнародній арені, подолання «анархії» й повернення національної гордості. Журнал лише висловлював занепокоєння щодо ставлення Путіна до прав людини, яке «дещо турбує»[60].
Точно те саме можна було б сказати в 1938 році про Адольфа Гітлера, коли він теж став людиною року за версією «Тайм». «Фашизм, — писав потім цей журнал, — відкрив, що свобода — преси, слова, зібрань — є потенційно небезпечною для його власної безпеки»[61].
І знову ці слова так само добре пасують володареві титулу 2007 року. Більшість висловлювань, спрямованих проти Путіна, стосувалася «сумнівних» порушень або йшла напряму від відомих критиків режиму. На мою думку, це нівелює роль журналістів у повідомленні громадськості кричущих фактів. А ще зверніть увагу на час цього оголошення: одразу після сфальсифікованих парламентських виборів, що увінчали поступове знищення Путіним демократії по всій Росії.
Можете навіть не сумніватися, що та стаття була розтиражована кремлівською пропагандою як чергове схвалення Путіна і його політики. Наголос робили на міфі, що Путін побудував «сильну Росію», хоча фактично він зі своїми наближеними розвалював державу зсередини.
2 березня 2008 року коронація «голого короля» Медведєва завершилася, і останній елемент демократії, що ще залишався в Росії — перехід влади — було знищено. Як і очікувалося, самі ці вибори стали суцільною бутафорією, причому Кремль навіть не намагався якось прикрити допущені порушення. Опозиційних кандидатів просто витіснили з перегонів. Державні ЗМІ на всі лади розхвалювали Медведєва, тоді як інших кандидатів або паплюжили, або взагалі не згадували. На початку підрахунку результатів кілька аж надто лояльних до влади округів відзвітували, що Медведєв набрав там понад 100 відсотків голосів.
У підсумку 70 відсотків Медведєва лише зовсім трохи не дотягли до 71 відсотка Путіна у 2004-му, що стало додатковим показником того, хто саме був у країні головним, якщо комусь про це треба було нагадувати. Ви можете спитати, чого вони хвилювалися про підтасовку результатів, якщо вже мали стільки нечесних переваг. То був плановий огляд вірності регіональних політиків і бюрократів, який мав показати, чи здатні та чи захочуть вони видати потрібні Кремлю результати. Демократія працює абсолютно інакше, зате дуже схоже діє мафія.
Ми, члени російської опозиції, з нетерпінням очікували почути, що решта світу скаже про повернення Росії до неприхованої деспотії. От тепер урешті-решт лідери вільного світу вже точно жорстко розкритикують Росію після того, як вони дозволили їй приєднатися до Великої сімки та поводилися з Путіним як із рівним собі демократом. Звичайно, вони будуть обурені тим, що їх обдурили. Можливо, сподівалися ми, зовнішній тиск, спричинений цією скандальною «рокіровкою», буде достатнім, щоб допомогти послабити мертву хватку Кремля в Росії.
Те, що трапилося натомість, просто не могло бути більш спустошливим. Західні адміністрації бігом вишикувалися в чергу, щоб привітати Медведєва з великою перемогою, хоча більшість і переклала це ганебне завдання на речників. Знайшлося зовсім небагато можновладців, які кількома словами обмовилися про неприємні «інциденти» у ході російського виборчого процесу.
У президента Франції Ніколя Саркозі жодних таких сумнівів не було. Він одразу зателефонував Медведєву, щоб привітати його й запросити до Франції. (Думаю, зрозуміло, що давні бізнес-партнери Путіна Сільвіо Берлусконі та Ґергардт Шредер надіслали персональні листи.) Сприйняття Заходом Медведєва як демократично обраного лідера держави стало ще однією поворотною точкою. Остання перешкода на шляху довічного збереження влади Путіним була усунена. Це привітання дало сигнал, що з метою уникнення конфронтації Сполучені Штати та Європейський Союз готові підіграти будь-якому найабсурднішому фарсу.
Для російської опозиції реакція Заходу стала катастрофою. Наша коаліція з націоналістів, лівих та лібералів і так мала небагато спільного, окрім віри в силу демократії. Не маючи доступу до мас-медіа та постійно зазнаючи переслідувань, наші члени з усіх сил намагалися поширити думку про важливість її принципів. Аж раптом вільний світ дав зрозуміти, що демократія нічого не варта, що це лише прикриття для звичайного бізнесу — саме так, як завжди казали Путін і його союзники.
60
Усі цитати взяті з добірки статей про Путіна від 19 грудня 2007 р. на тему «Людина року журналу «Тайм». Сюди входить інтерв’ю, у якому в Путіна спитали, чому вибори в Росії не були більш відкритими й чому мене ув’язнили. Відповідь була приголомшливою: «А чому пан Каспаров під час арешту розмовляв англійською, а не російською? Коли політик працює на купу інших держав, а не на російську державу, це про щось говорить». Звичайно, я звертався до багатьох іноземних репортерів англійською, але вже після того, як виступив російською.