9
СМІЛИВІСТЬ ХИБНОЇ НАДІЇ
Берлін є просто ідеальним місцем для американського президента, навіть іще тільки потенційного, щоб розповісти світу про свободу й спільні цінності. Виступ у цьому місті кандидата в президенти США Барака Обами 24 липня 2008 року нагадував знамениті промови там його співвітчизників Джона Ф. Кеннеді та Рональда Рейгана, що боронили межу, реальну й метафоричну, від Радянського Союзу та тиранії, яку той уособлював у Східній Європі. При цьому пан Обама не згадав, що, хоч ця межа, Берлінська стіна та сам СРСР сьогодні вже не існують, диктатури з ядерною зброєю все ще становлять доволі велику небезпеку.
Декорації для виступу Обами були підготовані кількома тижнями раніше, коли цей сенатор від штату Іллінойс забракував пропозицію свого опонента — сенатора Джона Маккейна — виключити з Великої вісімки Росію й не допустити туди Китай. Відповідь Обами мала на увазі, що просто неможливо співпрацювати з Росією й Китаєм із питань економіки та нерозповсюдження ядерної зброї й водночас обстоювати демократію й права людини.
Пізніше не лише виявилося, що це помилка, але й неодноразово було доведено протилежне. Комерційні угоди, контроль озброєнь та інші взаємовигідні проекти можна чудово реалізовувати без мовчазного схвалення диктатури.
Сенатор Обама говорив, що включення до Великої вісімки Китаю має допомогти в розробці «міжнародних правил дорожнього руху». Це є зразком тієї самої викривленої логіки, що привела до включення Китаю, Куби, Росії та Саудівської Аравії до складу Ради з прав людини ООН. Чи справді ми хочемо жити за правилами, розробленими з дозволу таких режимів?
Поки Обама говорив про важливість прийняття допомоги Росії в стримуванні ядерних амбіцій Ірану, агентство «Ройтерз» повідомило, що Тегеран купує в Кремля новітні зенітно-ракетні комплекси С-300. Якщо Захід заслужив на такий рівень співпраці, включивши Росію до Великої вісімки, важко уявити, що, на думку Обами, могло статися, якби Росію виключили. Цікаво, що сьогодні, у квітні 2015 року, про іранську ядерну програму та російські ракети С-300 на її захисті знову говорять у новинах. Викликає тривогу те, що президент Обама не здається занепокоєним цим більше, ніж кандидат Обама у 2008 році.
У Берліні він неодноразово згадував операцію «Берлінський повітряний міст» 1948-го. А в попередньому інтерв’ю казав, що хоче «повернути зовнішню політику, характерну для адміністрації Трумена з Маршаллом, Ачесоном та Кеннаном у її складі»[69]. То була дивна заява, бо президент Трумен, великий герой за моєю оцінкою, виступав проти того, щоб поступатися комуністам навіть на дюйм на всіх фронтах світу. А «Людині з Міссурі», як його називали, доводилося мати справу із самим Йосипом Сталіним, який не приховував свого прагнення до світового панування. При цьому Трумен урятував не лише Західний Берлін. Дякувати йому мають також Південна Корея, Тайвань та вся Західна Європа. (У світлі поточних подій варто відзначити, що Трумен також змусив Сталіна покласти край радянській окупації Ірану в 1946 році.) Тільки порівняйте цю тверду лінію з позицією радників передвиборчої кампанії Обами Мадлен Олбрайт і Вільяма Перрі, держсекретаря й міністра оборони часів Білла Клінтона, які теж розкритикували пропозицію Маккейна відповісти на порушення прав людини рішучими діями, а не порожніми балачками.
Окрім того, у своїй берлінській промові Обама висунув питання, чи обстоюватиме Захід «права дисидента в Бірмі, блогера в Ірані чи виборця в Зімбабве». Звучить, звичайно, добре, але як щодо політв’язня в Китаї та засудженого нещодавно блогера в Росії? Адже як Мугабе, так і Медведєв стали президентами в результаті кричуще сфальсифікованих виборів. Лицемірство засудження слабких диктатур за одночасного вітання сильних підриває довіру до Америки та Європи, а також нівелює будь-які їхні претензії на світове лідерство. Фактично схоже на те, що воно заохочує менших диктаторів плекати більші амбіції. Лідери стають великими, лише беручись за великі виклики. Ті з нас, хто жив за «залізною завісою», були вдячні Рональдові Рейгану за те, що в 1987 році він приїхав до Берліна не засуджувати відсутність свободи, скажімо, в Анголі.
Окрім позиції щодо Іраку, виглядало так, неначе «кандидат змін» Обама збирається увічнити деструктивні подвійні стандарти адміністрації Буша-молодшого. Тим часом консервативний Джон Маккейн виявився не таким уже й старомодним, зауваживши, що зламані речі слід намагатися полагодити. Надання Росії й Китаю свободи розпоряджатися правами людини задля продовження з ними переговорів призвело до збільшення постачань зброї і ядерних технологій Ірану, появи атомної бомби в Північної Кореї та втручання обох цих держав у розв’язання конфліктів у Дарфурі й Зімбабве. Чи сталися б усі ці події в будь-якому разі, якби Сполучені Штати Америки та Європа пригрозили суттєвими діями у відповідь? Цього ми не можемо знати, але Маккейн принаймні хотів це з’ясувати.
69
Слова президента Обами під час інтерв’ю на шоу Фаріда Закарія «Джі-Пі-еС» 28 грудня 2008 р. Далі Обама похвалив зовнішню політику президента Джорджа Буша-старшого.