Звісно, були складнощі щодо того, як Обама спілкуватиметься з офіційним президентом Росії Дмитром Медведєвим і справжнім лідером Росії Володимиром Путіним. Але головний вибір був доволі простим. Обама міг поводитися з ними як із рівними йому демократичними лідерами або бути чесним. Він міг черпати силу з того факту, що за нього проголосували близько 70 мільйонів людей, тоді як Медведєву був потрібен лише один голос — Путіна. Якби Обама чітко та відкрито затаврував ганьбою путінську диктатуру із самого початку, він допоміг би принести сподівання й зміни зовсім іншим виборцям — 140 мільйонам росіян.
Перша міжнародна криза, на яку довелося реагувати Обамі, насправді трапилася за кілька місяців до виборів, коли російські та проросійськи налаштовані сили в неспокійному грузинському регіоні Південна Осетія досягли нарешті успіху в провокуванні військового конфлікту з Грузією. Підготувавшись до цього моменту протягом тривалого часу, російські бойові кораблі заблокували грузинські порти, а російські війська швидко увійшли на територію Грузії й окупували кілька міст. Це навіть близько не відповідало заяві Кремля, що вони проводять лише операцію з примусу до миру, і скидалося на те, що російські війська можуть дійти до самої грузинської столиці Тбілісі.
Початкова реакція на це насильство кандидатів у президенти США 8 серпня 2008 року продемонструвала різницю між ними максимально чітко. Обама засудив насильство й закликав не форсувати подій: «Настав час для Грузії та Росії проявити стриманість». А от що сказав Маккейн: «Росії слід негайно й безумовно припинити свою військову операцію та вивести всі війська із суверенної грузинської території». Лише коли ЗМІ буквально випали в осад від його невпевнених зауважень і з’явилися додаткові докази російської агресії, Обама нашвидкуруч зробив іншу заяву, удосконаливши свою риторику й засудивши «агресивні дії» Росії[72].
Різниця між позиціями кандидатів була приголомшлива, і вона лише поглиблювалася. Журнал «Політико» 9 серпня писав: «Заява Обами ставить його в один ряд із Білим Домом, Європейським Союзом, НАТО та низкою європейських держав, тоді як перша заява Маккейна <...> ще тісніше ставить його в один ряд із моральною чистотою й американською винятковістю, заданими першою каденцією президента Буша»[73].
Уже через два дні стало зрозуміло, що моральна чистота Маккейна була правильною, тоді як позиція Обами була помилковою, у який би «ряд» з іншими вона його не ставила. Путін також робив подібні заяви, закликаючи сторони проявити стриманість і припинити бойові дії, тоді як його власні війська все далі просувалися територією Грузії та забезпечували прикриття його південноосетинським союзникам для виселення етнічних грузинів із цього регіону. 11 серпня 2008 року обидва кандидати зробили довші заяви. Обама, по суті, визнавав, що минулого разу був неправий, хоча дружні до нього ЗМІ подали це в інший спосіб. І навіть попри те, що він поклав провину за ескалацію конфлікту на Путіна, його висновок був не про те, якою має бути роль Америки, а про роль Росії: «Зрозумійте мене правильно: ми шукаємо майбутнього, де будуть кооперація та взаємодія з російським керівництвом і дружба з російським народом. Ми хочемо, щоб Росія відігравала її правдиву роль як велика країна, але до цієї ролі додається відповідальність, щоб діяти, як сила прогресу в цьому новому столітті, а не регресу до конфліктів минулого. Ось чому Сполучені Штати й міжнародна спільнота повинні голосно виступити проти цієї агресії, а також за мир і безпеку».
Приголомшливо. І пам’ятайте, це була більш жорстка заява, яку він зробив після критики за м’якість щодо Росії протягом двох днів. Російська «правдива роль як великої країни»? Тоді як Обама на Гавайях розповідав про кадебіста-диктатора в ролі сили прогресу, Путін гнав танки через кордон європейської країни.
Що ж до Джона Маккейна, то він уже тривалий час був великим прихильником переходу Грузії до західного типу демократії, починаючи ще з Революції троянд у 2003 році та обрання президентом реформатора з американською освітою Михеїла Саакашвілі. Висуванець від Республіканської партії не добирав слів у своїй більш різкій заяві від 11 серпня, вітаючи можливість застосувати свій авторитет у зовнішній політиці та скористатися цим конфліктом, щоб показати наївність примирливого підходу Обами до зовнішньої політики. Маккейн провів чудову роботу, включивши Грузію до загальної картини й показавши, чому Сполученим Штатам слід потурбуватися про цю невелику кавказьку країну: «Значення дій Росії виходить за межі загрози територіальній цілісності та незалежності демократичної Грузії. Росія використовує насильство проти Грузії з метою відлякування інших сусідів, таких як Україна, від вибору асоціації із Заходом та дотримання західних політичних і економічних стандартів. По суті, доля Грузії має стати об’єктом глибокого занепокоєння американців і всіх людей, які вітають кінець розділеної Європи та незалежність колишніх радянських республік».[74]
72
Усі цитати взяті з прес-релізів передвиборчої кампанії американського президента, що виходили один за одним.
74
Варто прочитати повний текст заяви сенатора Маккейна щодо Грузії від 11 серпня 2008 року. Знайти її можна за адресою realclearpolitics.com.