Люсі спустила Гораса з повідця, і він побіг дерев’яною доріжкою на пісок, який біля підніжжя дюн виявився глибоким і пухким. Іти по ньому було важко, тож Люсі вийшла на мокрий і твердий. Озирнувшись, побачила свої сліди, а навколо них — відбитки Горасових лап, наче хтось вишив голкою закручений візерунок.
Узбережжя тягнулося далеко на північ. Між каменями де-не-де траплялися невеличкі озерця. Удалечині виднілися сірі непривітні пагорби, вкриті снігом, небо за ними здавалося фіолетовим, кольору свіжого синця. Люсі відчула подих легкого морозного вітерцю.
Вона була сама. Ні душі навколо. Тільки птахи кружляли над хвилерізами.
У цьому величезному, безмежному світі Люсі почувалася крихітною, наче мураха, малюсінькою піщинкою на тлі величі й могутності природи. Вона така непомітна… Однак Люсі подобалося це відчуття. Жодна жива душа не знає, де вона. А якщо вона когось зараз і зустріне, то ця людина і гадки не матиме, хто вона. Вона належить тільки собі, більше нікому.
Люсі йшла швидко, щоб не змерзнути. Час від часу вона зупинялася, аби підняти красиву мушлю, якийсь яскравий камінець чи шматочок скла, відполірований морською водою. Усі скарби складала в кишеню. Горас знайшов жмуток водорості та приніс їй, наче здобич. Люсі спробувала забрати водорості, і вони почали гратися — Горас тікав, Люсі його наздоганяла. Знайшовши палицю, дівчинка кинула її у воду. Горас миттю забув про водорості й прожогом ускочив у воду, але одразу ж відскочив назад, бо вода виявилася страшенно холодною.
Пляж закінчувався ще одним скупченням каменів з острівцями води між ними. Сильно пахло водоростями. Люсі зупинилася, роздумуючи, куди ж іти далі. Аж раптом почула звук двигуна, що доносився з-за дюн, які відділяли узбережжя від поля для гольфу. За секунду побачила трактор, що рухався у її бік. Він ледве повз, тягнучи за собою величезний візок. Отже, там має бути якась дорога. Люсі вирішила, що додому піде цим шляхом, і почала підійматися вгору крутим схилом. Горас радісно обігнав її і незабаром зник з очей. Піднявшись на вершину пагорба, густо порослого травою і очеретом, Люсі побачила дорогу.
Горас уже чекав тут, але дивився кудись убік. Явно відчувши чужих, він нашорошив вуха і підняв, наче прапор, пухнастий хвіст. Стояв струнко і дивився вперед. Люсі простежила за його поглядом і побачила, що з боку міста схилом підіймається жінка із собакою. Одягнена в теплі штани й хутряне пальто. Коротко підстрижене сиве волосся прикриває шерстяний берет із помпоном на маківці. Її собака, який теж біг без повідця, побачив Гораса і різко зупинився. Вони пильно дивилися один на одного. Люсі, збагнувши, що то ротвейлер, мало не померла від страху.
— Горасе, — гукнула вона, але в роті пересохло, і з вуст зірвався ледве чутний шепіт.
Горас або не почув її, або вдав, що не почув. А потім — от дурний собака! — загавкав. Ротвейлер повільно рушив уперед — його міцне тіло напружилося, м’язи перекочувалися під шкірою, з горлянки вирвалося грізне гарчання, а темні губи піднялися, оголивши зуби. Горас, не зрушивши з місця, ще раз ледве чутно дзявкнув, і ротвейлер кинувся на нього.
Люсі заверещала, Горас заскавулів, волаючи про допомогу. Притиснутий до землі, покусаний, побитий, він, як міг, пручався, але марно — сили були нерівні.
А від хазяйки ротвейлера годі було сподіватися допомоги. Вона тримала повідець, але, поки пес був настільки агресивно-збудженим, вона, ясна річ, і не подумала його відтягнути від жертви. Єдине, на що вона спромоглася, це вихопити з кишені свисток, щосили в нього дмухнути, а тоді почала викрикувати накази, як старший сержант:
— Брутусе! Брутусе! Лежати, хлопче! Лежати! До ноги!
Але ротвейлер і вухом не повів.
— Брутусе! — ще раз гукнула вона.
— Тримайте його! — істерично заволала перелякана Люсі. Гораса, милого Елфрідиного пса, зараз загризуть. — Зробіть бодай щось! Зупиніть його!
Звісно, Люсі вже й забула про трактор, а він з’явився поруч саме вчасно, наче кавалерія у старому вестерні. Дверцята різко розчахнулися, з кабіни вискочив тракторист, пробіг кілька метрів і, не зволікаючи, вдарив важким черевиком ротвейлера в бік.
— Пішов геть, клятий звірюго!
Ротвейлер, який геть не очікував такого повороту, облишив Гораса і розвернувся до нового ворога. Але тракторист схопив його за нашийник і відтягнув від здобичі.