— Дуже тобі дякую.
— До завтра.
— Так.
Люсі пішла схилом униз, просто під снігопадом. Горас бадьоро кульгав поруч. Отже, спершу промити рани дезінфікувальним засобом, як сказав Рорі, а потім, можливо, доведеться звернутися до ветеринара. Люсі сподівалася, що Елфріда не розсердиться. Так, вона має зрозуміти, що Люсі не винна. Трактор рушив із місця, Люсі обернулася, щоб ще раз глянути на Рорі, але сніг падав такий густий, що нічого не було видно.
Люсі простувала додому, а емоції аж переповнювали її. Оце так прогулялася. Спершу вони з Горасом зайшли далеко-далеко, тоді сталася жахлива собача бійка, затим поїздка на тракторі у снігопад і на завершення — запрошення на танці. Швидше б дійти і розповісти все Оскару й Елфріді.
Елфріда
Елфріда відчула невимовне полегшення, коли відчинилися вхідні двері й Люсі гукнула її. Ще день, а темно, як уночі, і все надворі засипало білим снігом. Вона страшенно хвилювалася за Люсі, картала себе, що вчинила так безвідповідально, відпустивши дитину гуляти саму. Які тільки жахіття не лізли в голову. Оскар, який сидів нагорі біля каміна з газетою, здавалося, зовсім не хвилювався. Щоразу, коли Елфріда підбігала до вікна, він говорив, що Люсі — розумна дівчинка, до того ж вона пішла не сама, а із собакою, не можна ж бігати коло неї все життя. Усе це Елфріда сама чудово знала і розуміла, однак нічого не могла із собою вдіяти.
Вона повернулася на кухню чистити картоплю на обід, але прислухалася до кожного звуку. Почувши голос Люсі в коридорі, кинула картоплю і побігла до неї. Руки на ходу витирала об фартух. Люсі й Горас, засипані з голови до ніг снігом, стояли на килимку і готувалися розповісти жахливу історію.
На теплій кухні Люсі, знімаючи куртку, шапку і чоботи, розповіла про їхні з Горасом пригоди.
— Цей жахливий собака — ротвейлер, гуляв без повідця. Він накинувся на Гораса і покусав його, а потім на тракторі під’їхав Рорі Кеннеді. Він дуже сміливий. А ще нагримав на власницю ротвейлера. Вони так кричали одне на одного… Коли вона пішла, Рорі підвіз нас до гольф-клубу, а потім пішов сніг. Ох Елфрідо, мені так шкода, що я не змогла захистити бідолашного Гораса. Той пес його покусав, у нього синці. Рорі сказав, що треба обробити рани дезінфікувальним засобом і, може, навіть звозити до ветеринара. У нас є дезінфікувальний засіб? Якщо немає, я збігаю в аптеку і куплю… Це було так страшно! Я думала, він з’їсть Гораса.
Люсі дуже переживала через цей прикрий випадок, але водночас і раділа, що витримала таке випробування, Горас живий, і вони зрештою дісталися додому. Щоки порожевіли, очі світилися — Елфріда ще не бачила її такою жвавою та енергійною. Зараз перед нею стояла не лише мила, а й доволі серйозна дівчинка. Від її сором’язливості не лишилося і сліду. Ясна річ, сором’язливість зовсім не пасує чотирнадцятирічній підлітці. Ну що ж, обнадійлива метаморфоза. Зрештою Елфріда забула про всі свої тривоги і зрозуміла, що правильно вчинила, відпустивши Люсі на прогулянку саму.
Горас із жалісливим виглядом сидів на підлозі біля Люсі.
— Що сталося, Горасе? — спитала в нього Елфріда. — На тебе напав собака-убивця?
— Горас гавкав на нього, — сказала Люсі, — але не надто.
— На ротвейлерів тільки дурні собаки гавкають.
Елфріда пішла нагору за пляшечкою дезінфікувального засобу, а Люсі набрала теплої води у фаянсову раковину.
Вони поставили туди Гораса, і сніг на його шерсті швидко розтанув.
Душу тут не було, тому Елфріда знайшла старий глечик і поливала собаку водою, яка пахла лікарнею. Мокрий Горас страждав мовчки, та Елфріда не знайшла на його тілі серйозних ран, лише кілька дрібних укусів, які повинні загоїтися самі. Найбільше постраждав живіт, і одне вухо було трохи порване, але загалом Горас вийшов із цієї битви без особливих ушкоджень.
Люсі полегшено видихнула.
— Отже, нам не доведеться вести його до ветеринара?
— Думаю, ні. І це чудово, бо я і гадки не маю, де тут найближча ветлікарня, а в такий снігопад автомобілем не поїдеш. — Вона спустила воду, витягнула Гораса, загорнула його в махровий рушник, наче бедуїна, і перенесла на кухню. — Тепер у нас двоє хворих. Може, повісимо вивіску «Клініка Естейт-хаус».
— Жах який! — вигукнула Люсі. — Я зовсім забула про Керрі. Вона і досі спить?
— Думаю, так.
— А де Оскар?
— У вітальні.
— Треба піти і розповісти йому про все.
— Він буде в захваті. Але, дорогенька, у тебе джинси мокрі. Гадаю, варто спершу перевдягнутися в сухе. І принеси всі мокрі речі сюди, повісимо сушитися.