Про розлучення він більше не говорив. Лише іноді, коли він приїздив до мене в гори, він міг якось мимохідь кинути: «Коли ми одружимося, я побудую тут будинок і приїжджатиму щовихідних. І дітей із собою братиму. Познайомлю тебе з дітьми!»
Але я ніколи нічого не відповідала. Бо дуже боялася. Усе здавалося занадто спокусливим.
Потім він сказав, що найняв адвоката. А ще розповів батькам, що його шлюб вичерпав себе і він розлучається.
Думаю, скандал був гучний. Родина Андреаса — одна з найвпливовіших у Франкфурті: заможні, зі зв’язками. А ще католики. Можу уявити, як йому було важко. Але ні, напевно, не можу. Хай там що, але я так і не змогла попрощатися з ним першою. Усе залежало від нього. Від його рішення.
Він протримався ще місяців зо три, і був таким сильним, таким упевненим, таким наполегливим, що я справді повірила, що він упорається, не відступиться, стане вільним. Та гадаю, тиск був сильніший. Мабуть, він дуже прив’язався до дружини й обожнював дітей. Шанував батьків, любив своє життя. Гадаю, йому чітко пояснили, що, якщо він розлучиться з дружиною, — йому кінець. Ніхто й руки не потисне.
Усе це так банально, правда? Історія стара як світ. Ніби взята зі старої мелодрами чи опери вікторіанської епохи. Я була готова до того, що Андреас скаже мені, що наше кохання закінчилося і він повертається у Франкфурт до Інґи й дітей.
Але коли настала мить прощання і я зрозуміла, що більше ніколи його не побачу, почувалася так, наче з мене висмоктали все життя, випили всю кров…
Я думала, що зможу далі жити і працювати в Обербойрені. Але не змогла. Ні на чому не могла зосередитися, а робота була надто складна і важлива. Тому я пішла до боса і сказала, що звільняюся і повертаюся в Лондон. Звісно, я дочекалася, поки мені знайдуть заміну — розумну дівчину. І полетіла додому.
Андреас досі мені сниться. Інколи це страшні сни, а інколи він каже мені, що все це — помилка, Інґа більше не хоче бути з ним, і ми знову можемо бути разом. І тоді я прокидаюся щаслива…
Запала тривала тиша, потім Керрі засовалася і, всміхнувшись, сказала:
— От і все.
— Люба, дякую, що розповіла мені.
— Відверто кажучи, нічого цікавого. Все надто банально.
— Анітрохи.
— Я прийду до тями. Забуду Андреаса, одужаю від цієї застуди. Життя триває. Я тут, з тобою. Обіцяю, що опаную себе і постараюся бути веселою.
— Тобі зовсім необов’язково прикидатися.
— Ти розповіси Оскару?
— Якщо хочеш.
— Розкажи коротко. Хочу, щоб він знав. Так нам обом буде простіше.
— Гаразд, — сказала Елфріда і глибоко зітхнула. — Керрі, будь ласка, не думай, що у твоєму житті більше не буде радості й кохання. Життя — дивовижна річ. Інколи чудові сюрпризи чекають нас там, де ми й подумати про них не могли. Зараз тобі, мабуть, здається, що в майбутньому тебе чекає лише сірість і порожнеча. Але поглянь на мене! Я думала, що до кінця своїх днів залишуся сама, доживатиму віку у своїй норі в Гемпширі, аж раптом — раз! — і я вже живу на півночі Шотландії з Оскаром Бланделлом.
— Оскар не одружений.
— Ні. — Елфріда подумала про Джимбо і знову зітхнула. Які ж усе-таки неочікувані сюрпризи інколи видає доля. — У світі повно одружених чоловіків.
— Але вони не для мене, Елфрідо. Ніколи більше.
Унизу відчинилися і зачинилися важкі вхідні двері; долинули радісні голоси Оскара і Люсі, які повернулися з крамниці.
Елфріда зіскочила з великого ліжка.
— Піду заварю Оскару свіжий чай. Сказати Люсі, щоб зайшла до тебе?
— Скажи. Хочу почути від неї про сьогоднішні пригоди — про собачу бійку і про її нового друга.
— Але ж ти не будеш із неї сміятися?
— Звісно, ні, Елфрідо. Я добре пам’ятаю, як це — бути чотирнадцятирічною.
Сем
Вони стояли біля шинквасу в пабі «Герцогська зброя» у Баклі. Це був невеличкий паб, але із суворими традиціями. Тут ніхто не збирався причепурюватися для туристів і зважати на моду. Обшиті сосновими дошками стіни, тьмяне світло, темно-коричневий лінолеум на підлозі. За шинквасом стояв власник, який, здається, від своєї роботи зовсім не отримував задоволення. Довкола вишикувалися невеличкі круглі столики з непривабливими стільцями, а в маленькому каміні тлів торф. Над усім цим у скляній вітрині здіймалося опудало величезної рибини, яке витріщалося на світ великими очима. Усе навколо просмерділося несвіжим пивом і віскі.