— А я гадаю, що вам обов’язково треба побачитися з Оскаром. Він має знати, що сталося, точніше, що відбувається.
— Мені справді треба їхати… — Сем звівся на ноги.
Керрі теж підвелася, підійшла до великого вікна і розсунула штори. За вікном панувала зима. Падав густий сніг, і Семів «діскавері», припаркований біля тротуару, вже вкрився білим простирадлом. На вулиці було порожньо — ані автівок, ані пішоходів. Керрі подумала про довгу дорогу до Інвернесса, про підйом, який веде до Блек-Айлі від моста через вузьку морську затоку Кромарті-ферт.
На відміну від Елфріди й Оскара, вона не боялася їздити за кермом у снігопад, позаяк три зими прожила в горах Австрії і її було важко чимось здивувати. Але сьогодні надворі відбувалося щось геть інше. У погоді відчувалася якась невблаганність. Здавалося, цей сніг ніколи не припиниться.
— Не думаю, що вам можна їхати, — сказала Керрі, обернувшись до Сема, який і досі стояв біля каміна.
— Чому?
— Гляньте самі.
Він підійшов і подивився у вікно. Здавалося, погода погіршується щохвилини. Але він не промовив ані слова, і Керрі навіть стало його трохи шкода.
— Надворі страшенна негода, — знизала плечима вона.
— Так, бачу. Ферґус Скіннер, управитель із фабрики, радив зателефонувати на гарячу лінію і дізнатися про стан дороги. Та я вирішив, що в цьому немає потреби, а зараз розумію, що помилився.
— А що, непогана ідея.
— У мене є мобільний, але я не знаю номера.
— Я вам знайду.
Керрі вийшла і за мить повернулася з телефонним довідником.
— Ось. Записуєте? — спитала вона, знайшовши потрібний номер.
Сем дістав ручку, Керрі продиктувала номер, Сем записав його на полях телефонного довідника і дістав мобільний.
Керрі підійшла до вікна із розсунутими шторами і сіла на канапу. Вулиця вже нагадувала знімальний майданчик якогось фільму.
Затим підкинула у вогонь ще одне поліно і спостерігала, як воно розгоряється.
Сем додзвонився майже одразу і спитав про стан дороги до Інвернесса. Довго слухав відповідь, а тоді спитав:
— А завтра? — Знову пауза. — Гаразд. Я зрозумів. Дякую. До побачення.
Вони глянули одне на одного через кімнату.
Керрі мовчала, розуміючи, що йому не сказали нічого хорошого.
— Ви мали рацію, — нарешті озвався Сем. — Там не проїхати. Я навіть подумати не міг, що все настільки кепсько.
— Мені шкода.
— Я… — почав Сем, ховаючи мобільний. — Мабуть, я вже поїду. Не заважатиму вам.
— Куди?
— Прошу?
— Куди ви поїдете?
— Знайду якийсь гостьовий будинок чи готель… Щось придумаю.
— О такій порі року в Крейґані всі готелі зачинені. Узимку вони не працюють. Ви нічого не знайдете.
— Але ж…
— Доведеться вам ночувати тут. З нами.
— Тут? Ні, я не можу!
— Чому?
— Ви ж мене не знаєте. Зовсім. Не можу ж я отак просто прийти і…
— Ну чому ж не можете? Можете. Та й іншого варіанта я не бачу. Знаю, що тут є вільна кімната і ліжко. Чого б не скористатися такою можливістю?
— Але…
Керрі всміхнулася. Тепер, коли вони з усім розібралися і вона, як виявилося, мала рацію, його збентеження її навіть веселило.
— Як там кажуть? У степу і хрущ м’ясо.
— Але містер Бланделл…
— Він зрадіє ще одному гостю. А ще з величезним задоволенням послухає вас. Елфріда взагалі мало не танцюватиме від щастя. Понад усе на світі вона любить несподіваних гостей і спонтанні вечірки. Навіть про вечерю хвилюватися не варто. У нас кеджері стоїть у духовці, а у ванній є гаряча вода. Усі зручності, як то кажуть. Що ще потрібно?
Керрі говорила так переконливо, що Сем, не додумавшись, як заперечити, тільки головою похитав.
— Мабуть, нічого.
— Зубна щітка?
— У мене є в автівці. І електрична бритва теж із собою.
— І чомусь мені здається, що піжаму ви не носите. Тож узагалі жодних проблем.
— Так, — погодився він і замислено помовчав якусь хвильку, а тоді сказав: — Якщо ви не проти, я ще в одне місце зателефоную.
— Звісно. Треба ж усіх заспокоїти, — відповіла Керрі, подумавши, що він хоче зателефонувати додому й пояснити дружині, що сталося.
Сем знову дістав мобільний і набрав номер. Керрі хотіла вийти, щоб не підслуховувати особисту розмову, слова кохання, привіти дітям. Але не встигла, бо на тому кінці швидко взяли слухавку. Виявилося, він зателефонував у готель в Інвернессі.
— Хочу попередити, що сьогодні не приїду. Застряг у Крейґані через заметіль. Усе гаразд. Зупинився у друзів. Можливо, завтра. Номер поки залиште за мною. Дякую. На все добре.