Ми стояли посередині ряду, тож мені було непогано видно все довкола. Музика була енергійна і весела, під таку неможливо встояти на місці, і барабан гупав дуже гучно. Танець нескладний, треба просто крутитися, а потім повертатися назад.
Інколи танцюєш із височенним хлопцем, який мало не підіймає тебе догори, а потім вже з низеньким, і тоді треба старатися не збити його з ніг.
Під кінець нам усім стало жарко, ми попили лимонаду і знову стали до танцю.
Ми станцювали «Вісімку», але нас було шістнадцять, тож усе значно ускладнилося. А потім був веселий танець «Дім Гамільтона» — ти починаєш танцювати з одним хлопцем, а продовжуєш з іншим.
Затим танцювали «Бравого білого сержанта» — рухалися по колу трійками і назустріч одне одному, тож під кінець кожен встигає потанцювати з усіма. А ще був «Ґей Ґордонс», але Рорі сказав, що це дурний танець, і ми пішли пити лимонад. Я не весь час танцювала з ним — багато інших хлопців запрошували мене, і всі вони були такими привітними, хоча я навіть не знала, як їх звуть. Майже всі були в джинсах і поношених светрах, а кілька хлопців прийшли в кілтах і футболках для регбі чи старих твідових жилетах.
Час пролетів дуже швидко. Неймовірно: хоч і було жарко, щойно звучала нова пісня, я одразу схоплювалася і бігла танцювати, бо несила стояти на місці. Усе скінчилося близько десятої, але додому ніхто не хотів. Проте коли оркестр пішов, лишатися вже не було сенсу, тож ми всі пішли в роздягалку, знайшли свої речі й одяглися. Клодаг та інші діти пішли додому до Кеннеді. В одного хлопця були санки, і вони по черзі везли один одного вгору на пагорб. А Рорі повів мене до будинку Оскара. Була дуже красива ніч, сніг м’яко падав, вкриваючи все навколо. Керрі сказала, що можна запросити Рорі випити пива. Тож я так і зробила, і він погодився. А вдома на мене чекали сюрпризи. Усі сиділи на кухні й вечеряли. Керрі теж там була. А ще за столом сидів незнайомий чоловік. Його звати Сем Говард. Він тут житиме і керуватиме якоюсь старою вовняною фабрикою в Баклі. Дуже симпатичний і, як мені здається, одноліток Керрі. Я навіть спершу подумала, що це, можливо, її давній друг. Але виявилося, що він застряг тут через заметіль: дороги до Інвернесса замело, і йому довелося тут заночувати. Надворі біля воріт ми бачили непоганий «лендровер», але я чомусь одразу не докумекала, що й до чого. Ми з Рорі попили гарячого шоколаду і поїли печива, а потім Рорі пішов додому. Але він сказав, що сьогодні прийде знову і принесе мені телевізор. Хоча не скажу, що він мені аж так потрібен — тут постійно стільки всього відбувається, що, думаю, у мене не буде часу його дивитися.
А ще я впевнена, що попереду на мене чекає багато цікавого. І це чудово. Раніше зі мною ніколи такого не було. У Лондоні теж траплялися якісь розваги і приємності, але всі вони дуже швидко закінчувалися, а тут щодня щось нове, неочікуване.
Гадаю, вже час одягатися і спускатися вниз снідати. Аж сюди пахне смаженим беконом, і в мене вже слинка потекла.
Елфріда
Елфріда, як завжди, спустилася першою. Зупинилася, щоб розсунути штори на вікні на сходовому майданчику (розкішні, хоча й трохи потерті, куплені на базарі в Баклі), і виглянула на вулицю. Було ще темно, але сніг припинився. У світлі вуличних ліхтарів виднівся сад, який так змінився, що здавався чужим. Кущі й дерева поопускали гілля під вагою снігу, а чагарники ніби сховалися під подушками — усе було дивним, новим, незнайомим. А ще скрізь панували тиша і спокій.
Спустившись на перший поверх, пішла одразу на кухню. Горас, схоже, потроху оклигував. Щойно Елфріда відчинила двері, він одразу скочив зі свого лежака і підбіг до неї привітатися, махаючи пухнастим хвостом. Вона погладила пса і трохи з ним поговорила. Потім відчинила двері чорного ходу і випустила надвір. Коли Горас повернувся, його писок виражав обурення. Він зовсім не очікував таких незручностей, а особливо зважаючи на свій нинішній, доволі делікатний стан здоров’я.
Набурмосений, він швидко ліг на лежак.
Елфріда зайнялася сніданком: накрила на стіл, зварила каву, дістала бекон. Це був останній шматок — треба купити ще. А також — подумати про різдвяний стіл. Вона постійно відкладала це питання, а до свята лишилося кілька днів. Почала навіть побоюватися, що в крамницях уже всі полиці спорожніли, і вона не купить навіть пирога. Тому взяла старий конверт і олівець і, поки стояла біля плити й смажила бекон, почала задумливо складати список. Написала «бекон», «мандарини», а тоді вирішила, що треба спершу випити кави, а тоді вже братися до такої відповідальної справи.