Поки пила каву, двері відчинилися, і на кухню зайшов Сем. Елфріда була вдягнена в картаті штани й темно-синій светр із візерунком, а Сем був у своєму вчорашньому костюмі. Звісно ж, іншого одягу в нього із собою не було. Він мав дещо недоречний вигляд, й Елфріда подумала, що йому потрібен якийсь зручніший одяг.
— Можу позичити тобі светр, — сказала вона.
— Так, виглядаю я так само дивно, як і почуваюся. Вдягнений як на парад.
— Ні, все чудово, просто ти трохи скидаєшся на директора, який зараз виголосить промову. Як спалося?
— Дуже комфортно. Пам’ятаю, у моїх батьків були такі самі ліжка.
— Я вже підсмажила бекон на сніданок.
— Я ще на сходах відчув запах.
— А зараз зроблю яєчню.
— Я можу і сам її зробити. Я багато чого вмію готувати.
— Тільки не в цьому красивому піджаку. Він смердітиме кухнею. Зараз піду і знайду тобі щось простіше.
І Елфріда піднялася нагору. Оскар голився у ванній, тож вона покопирсалася в його шухлядах і знайшла симпатичний шотландський светр синього кольору з комірцем поло. Коли повернулася на кухню, Сем уже смажив яйця в самій сорочці.
— Прохолодно сьогодні, щоб у сорочці ходити, — сказала вона і кинула йому светр.
Він піймав його й одразу вдягнув — голова виринула з ребристого комірця, наче з басейну.
— Отак значно краще, — мовила Елфріда. — Тепер можеш спокійно готувати.
Сем виклав яєчню на тарілку й додав кілька шматочків бекону. Елфріда поклала два шматочки хліба в новий тостер і налила Семові кави. Вони сіли за стіл, наче давні знайомі.
— Сніг припинився…
— Мені так незручно через вчорашнє…
Вони заговорили одночасно й одразу ж замовкли, очікуючи, що продовжить інший.
— Чому тобі незручно? — спитала Елфріда. — Не було ж ніяких проблем. Клопоту ти нам не завдав. Ми лише нагодували тебе пересушеним кеджері й заслали ліжко простирадлом.
— Та я не про це. Хоча це надзвичайно мило з вашого боку. Я говорю про те, що припхався з ключем від вашого будинку і заявив, що хочу його купити. Заснути не міг уночі, так було соромно. Сподіваюся, я не образив Оскара й не зіпсував йому настрою.
— Оскар не така людина. Щоправда, спершу він трохи розізлився, але на Г’ю, а не на тебе. І я з ним згодна — теж вважаю, що Г’ю вчинив паршиво. Але Оскар каже, що той завжди так робить. Я тут нічого сказати не можу, бо ніколи його не бачила. А тобі він сподобався? Я про Г’ю.
— Та не дуже. Слизькуватий якийсь. Побитий життям. І постійно гладить свою краватку.
Елфріда одразу впізнала цю звичку, яка її завжди дратувала.
— Ой, ненавиджу чоловіків, які так роблять. Я вже бачу його.
— Ключ досі лежить у мене в кишені пальта. Віддам Оскару.
— Та він ним не переймається.
— Я… — Сем поклав ніж і виделку та взяв чашку з кавою. — Я подумав… Оскар не думає викупити у Г’ю його частину?
— Ми про це говорили вчора ввечері. Хочу, щоб ти зрозумів: ми з Оскаром зовсім недавно познайомилися. На початку листопада його дружина і донька загинули в страшній автокатастрофі, і йому довелося залишити Гемпшир. Я поїхала з ним. Ми спимо в одній кімнаті, в одному ліжку, але планів на майбутнє не маємо. Я поки що не увійшла в його життя. Просто таке собі запасне колесо, на якому можна їхати, аж поки розберешся, що робити далі. Тож мені важко на щось його вмовляти чи навіть щось пропонувати.
— Він повернеться назад у Гемпшир?
— Ні. Будинок, у якому вони з Ґлорією жили, уже виставили на продаж.
— І в нього більше немає нерухомості?
— Ні, немає. Лише половина цього будинку.
— То хіба не логічно було б викупити частину в Г’ю?
— Логічно, але фінансово складно. Я сама лише вчора про це дізналася.
— Тобто в нього немає такої суми?
— Саме так.
— А взяти іпотеку?
— Він і думати про це не хоче.
— Ясно.
Сем знову взявся до яєць і бекону, та Елфріда відчувала до нього таку симпатію і довіру, що наважилася сказати те, про що поки що не готова була ні з ким говорити.
— Ми довго вчора балакали. Він розповів, що навіть якщо продасть усе, що має, назбирає не більше двадцяти тисяч. Тоді я йому сказала: «Оскаре, у мене є картина».
Сем підняв голову, і вони зустрілися поглядами. Елфріді здалося, що він теж думав про цей варіант.