— Снігу насипало — просто жах. — Керрі налила собі кави, поклала в тостер дві скибки хліба, взяла пальцями шматок бекону і почала їсти. Потім сіла і побачила конверт, на якому Елфріда почала писати список покупок. — Що це? Бекон і мандарини. То в нас справді планується гульбище.
— Намагаюся почати планувати Різдво. Треба опанувати себе і бодай щось придумати. Все відкладала, розмірковувала, а тепер лишилося тільки чотири дні.
— Що скажеш, якщо я за це візьмуся? Я ж професійна організаторка, а понад усе на світі люблю писати списки. Куди тут можна поїхати, щоб влаштувати грандіозний шопінг?
— За мостом, у Кінґсферрі, є величезний супермаркет. Ви його проїжджали дорогою з аеропорту. Я була в ньому лише один раз, бо нам двом багато не треба. Але купити там можна все: від собачого корму до добрива для троянд. Тільки не знаю, як ти доїдеш по такому снігу. Усе залежить від того, чи розчистили дороги. Сем має зателефонувати на гарячу лінію.
— А Сем повертається в Інвернесс?
— Ще не знаю. Якщо дороги заметені, то на свята залишиться з нами. Я його запросила.
Керрі й бровою не повела, почувши цю новину. Вона тільки сказала:
— У такому разі нас буде п’ятеро… — Затим підсунула до себе конверт і взяла олівець. — То що, ми плануємо різдвяний бенкет?
— Так. Мабуть. Обід чи вечеря?
— Ой, мабуть, вечеря, бо це значно святковіше.
— У цю маленьку духовку індичка не влізе.
— То буде курка. Дві.
Керрі заповзялася писати список. Дві курки. Брюссельська капуста. Картопля. Гвоздика для хлібного соусу. Заморожений горошок. Морква. Якнайбільше фруктів. Масло. Французький хліб. Журавлинний соус. Палички кориці.
— Печиво треба? — спитала Керрі.
— Так, обов’язково.
— А вино?
— Цим Оскар захоче зайнятися сам.
— Копчений лосось?
— Обов’язково.
— Горішки й солодкі пиріжки?
— А можеш купити? Бо я у випічці нічого не тямлю. Можемо схитрувати — просочити їх бренді. І вийде різдвяний пиріг. Я це зроблю.
— А шинку брати? Знадобиться на День подарунків, робитимемо бутерброди.
— Геніально. І ще зваримо величезну каструлю супу. Я зварю, — уточнила Елфріда, нарешті відчувши, що й вона може бути корисною. Суп вона любила і вміла готувати — міцний курячий бульйон і багато різних овочів. І називала таку страву «Суп з того, що Бог послав». — Ще, може, хрустка картопля і соуси, якщо раптом влаштуємо вечірку.
— Вечірку?
— Що, думаєш, не варто?
— А кого ми запросимо?
— Ну-у… — протягла Елфріда, прикидаючи, кого б вона запросила, — сім’ю Кеннеді. Лікаря з дружиною, а ще милого власника книгарні з дружиною. Вони вчора були в гостях у священника, і Оскар отримав величезне задоволення від спілкування з ним.
І саме цієї миті на порозі кухні з’явився Оскар.
— Від спілкування з ким це я отримав величезне задоволення?
— З власником книгарні.
— Його прізвище Ратлі. Стівен Ратлі. А його дружина — Енн.
— Добре, що ти запам’ятав. Оскаре, ми влаштовуємо маленьку вечірку і хочемо запросити і їх.
— А коли?
Керрі й Елфріда перезирнулися — цього вони ще не обговорили. Керрі запропонувала:
— Може, увечері в суботу?
— Напередодні Різдва?
— Треба поповнити бар, — сказав Оскар.
— Якщо міст розчищений, Керрі поїде в супермаркет у Кінґсферрі й там усе купить. Може, поїдь із нею?
— Можна. Елфрідо, здається, хтось з’їв увесь бекон.
— Ой, Оскаре, вибач. Це я, — зізналася Керрі. — Я з’їла останній шматочок. Зараз насмажу ще.
— Бекону більше немає, — сказала Елфріда.
Але в холодильнику ще лежали сосиски, тож Керрі зварила їх для Оскара. Аж тут на кухню спустилася і Люсі. Елфріда лишила їх на кухні снідати, а сама піднялася нагору в чудовому настрої — нарешті потроху почало прояснятися, що вони робитимуть на Різдво, а ще їй не доведеться витрачати годину чи й більше в супермаркеті, тиняючись у натовпі з візком і шукаючи мелену каву.
Вона трохи прибрала у спальні, заправила ліжко і накрила його червоною шовковою шаллю. Склала одяг і заховала його до шафи, затим посортувала брудну білизну, сподіваючись, що вдасться її випрати і вивісити сушитися на вулицю. Шанс був — сонце поволі підіймалося в чистому небі, сніг виблискував під його променями, а в тіні вигравав дивовижним димчасто-блакитним відтінком. Надворі вже вирувало життя: жінки йшли на закупи, повільно їхали автомобілі, водій припаркованого фургончика снідав бутербродом із шинкою. З пекарні вийшла дівчина в комбінезоні й гумових чоботях і заходилася підмітати тротуар. Чайки кружляли над церковним флюгером і час від часу сідали на нього, щоби почистити пір’ячко під ласкавим ранковим сонцем.