Відвернувшись від цієї чудової картини, Елфріда згребла брудну білизну й кинула на підлогу у ванній, щоб згодом знести вниз. Потім пішла у вітальню, де ще панував напівморок, і розсунула штори. Кімнату залило яскравим зимовим сонячним світлом. Всюди виднілися нагадування про вчорашній вечір: порожні склянки, пляшка з-під Оскарового віскі, прим’яті подушки, стільці стоять абияк. Елфріда позбирала брудні склянки й трохи прибрала, затим опустилася на коліна перед каміном, щоб зібрати попіл — не найулюбленіша справа, але щоранку мусила це робити. Оскар завжди говорив, що сам почистить камін, але він носив дрова на другий поверх, тож було б нечесно примушувати його ще й попіл прибирати.
Вона саме замітала під каміном, коли почула Семів голос:
— Елфрідо, може, я це зроблю?
— О! — Вона озирнулася і побачила Сема у дверях. Коли він зачинив їх за собою, вона поклала віничок, звелася на ноги й витерла руки об картаті штани. — Не хвилюйся. Я це щоранку роблю. Потім закінчу. То які новини?
— Боюся, мені доведеться лишитися на Різдво з вами, — сумним голосом повідомив він.
— Чудово! — вигукнула задоволена Елфріда, але одразу ж подумала, що, можливо, треба бути тактовнішою і трохи пожаліти його. — Бідолашний Сем. Ти застряг тут. Інших варіантів у тебе немає. Ходи-но сюди і все мені розкажи.
Вона сіла на канапу під вікном, Сем підійшов і опустився поруч.
Через скло промені зимового сонця здавалися майже теплими.
— До моста на Кромарті проїхати можна, але Блек-Айл непроїзний, та й Інвернесс нерозчищений. Ані виїхати, ані в’їхати.
— Мабуть, там снігу випало ще більше, ніж у нас.
— Схоже на те.
— Керрі з Оскаром планують їхати в супермаркет на закупи. Це по той бік моста. Як думаєш, проїдуть?
— Туди не проблема доїхати. Снігоприбиральні машини там уже працюють. А от далі, на південь, усе в заметах.
— Ти телефонував у готель?
— Так, телефонував. А ще поговорив зі своїм шефом у Лондоні Девідом Свінфілдом. І до Джейні теж зателефонував.
— До Джейні? — насупилася Елфріда. Вона вже й забула, хто це така.
— Джейні Філіп. Я вам казав. Дружина Ніла.
— А, так, звісно. Вибач. Та, що працювала у фірмі з продажу творів мистецтва.
— Так. І вона дуже допомогла. Знайшла один із найновіших їхніх каталогів і розшукала їхнього представника у цих краях. Він живе у Кінґсферрі. Звати його сер Джеймс Ерскін-Ерл.
— О господи! — вигукнула вражена Елфріда. — Такий вельможний представник, що аж страшно.
— Вона дала його номер, але я ще не телефонував. Подумав, що треба спершу поговорити з вами. Просто уточнити, чи ви справді готові продати картину… чи принаймні оцінити її.
— Я Оскару про це лише мимохідь сказала.
— Хочете обговорити з ним нюанси?
— Ні, — подумавши, відповіла Елфріда. — Він спробує мене відмовити.
— Але оцінити картину зовсім не означає, що ви мусите одразу її продавати. До того ж хай там що, а варто було б застрахувати її.
— Не думаю, що потягну страховий внесок.
— То що скажете? Телефонувати йому?
— Так. Телефонуйте. Послухаємо, що він скаже.
— Я залишив мобільний у своїй кімнаті. Піду звідти наберу.
Сем вийшов, а Елфріда так і лишилася сидіти під вікном. Вона дивилася на стіну навпроти, де красувався її маленький скарб — самотня картина на величезній порожній стіні. Стільки років вони були частиною її життя, ці двоє стареньких за столом, на якому лежить їхня сімейна Біблія. Він убраний у темний костюм, а вона — у червоній сукні із жовтою, наче нарциси, шовковою шаллю. Обличчя уважні, розумні й добрі, а в позах відчувається гідність і спокій. Скільки років вони були їй хорошими друзями, підтримували, як могли, у найважчі, найсамотніші дні. Вона любила їх.
Але Оскар важливіший.
Сем повернувся хвилин за п’ять і мав дуже задоволений вигляд.
— Готово, — радісно повідомив він і знову сів поруч.
— Ти говорив з ним? Сером Джеймсом Ерскіном-Ерлом?
— Так. Усе склалося просто чудово. Він сам узяв слухавку. Сьогодні він буде в Крейґані на військовому меморіалі — він член якогось комітету чи щось таке. Заїде приблизно о четвертій, аби подивитися на картину. Мені здалося, що він нею зацікавився.
— Ох Семе! — раптом рознервувалася Елфріда. — Не знаю, чи витримаю я так довго.
— Доведеться почекати.
— Пригостимо його чаєм. Я куплю булочки чи щось таке. Приємний чоловік?
— Надзвичайно комфортний у спілкуванні.
— Це… це все так раптово. Я починаю хвилюватися.