— Ну звісно. Неочікувано, тому ви й хвилюєтеся.
— Як думаєш, Оскару варто сказати?
— Я б на вашому місці сказав, щоб він не подумав, ніби ви щось від нього приховуєте.
— Так. Маєш слушність. Дякую, Семе, за допомогу.
— Будь ласка. Це найменше, що я міг зробити для вас. То ви казали, Оскар з Керрі їдуть у Кінґсферрі в супермаркет? Може, я з нею поїду? Допоможу все скласти в багажник і потім занесу покупки в дім.
Елфріда подумала, що це чудова ідея.
— Геніально. Ти просто диво. Оскар буде щасливий. Він ненавидить ходити по магазинах.
— У мене є і свої таємні мотиви, — сказав Сем. — Хочу купити дещо з одягу. Не можу ж я ходити всі п’ять днів вбраний, наче манекен. Як думаєте, чоловічий одяг у Кінґсферрі продається? І зубна паста?
— Звісно, — весело відповіла Елфріда, та насправді трохи засмутилася, бо сподівалася, що його прихований мотив — це побути наодинці з Керрі.
— Ще я б хотів купити Оскару вина… Але, мабуть, треба спершу з ним порадитися, що він любить.
— Так, краще з ним поговори. Бо Оскар у цьому питанні дуже перебірливий.
— Має право.
За вікном дедалі світлішало. Чайки, насолоджуючись гарною погодою, кружляли над вежею, розкинувши крила, і час від часу сідали на краєчок даху. Елфріда, обернувшись до вікна, спостерігала за ними.
— Хоч як дивно, — сказала вона, — але я б навіть хотіла, щоб цей будинок купив ти. Він такий міцний, надійний, поважний — саме те, що треба для керівника, серйозної людини. — Вона глянула на Сема, вдягненого в синій Оскарів светр, і їй здалося, цей чоловік був із ними завжди. — Дивні речі трапляються в житті, скажи? Ти приїхав із ключем, і раптом нас засипало снігом. І тепер ми всі тут. Мені дуже подобається, що поряд з нами молоді й вправні люди. Керрі тут усе організовує, ти приймаєш таке рішення, на яке я ніколи б сама не зважилася. У мене з рішеннями завжди не складалося. Я зазвичай діяла імпульсивно, і доволі часто це призводило до катастрофічних наслідків. Ми з Оскаром занадто довго жили у своєму самотньому старечому світі. Місис Снід казала, що гості нас розрадять, але йдеться не лише про це. І я знаю, що ми з Оскаром страшенно боялися Різдва, хоч і не говорили про це вголос. Я відчувала, що для нас це будуть сумні й гіркі дні. Але тепер, коли з нами ти, Люсі й Керрі, усе складається геть інакше. — Елфріда на мить замислилася, а тоді, всміхнувшись, додала: — Якщо скасувати свято ми не можемо, то варто спробувати відсвяткувати його весело! Може, це буде одна з тих вечірок, на які страх як не хочеться іти, а потім виявляється, що вона запам’яталася на все життя. Розумієш, про що я?
Сем відповів, що точно знає, про що вона говорить.
Люсі
О пів на одинадцяту ранку всі були зайняті своїми справами.
Сем і Керрі поїхали у вражаючому «діскавері» Сема в супермаркет у Кінґсферрі. Та перш ніж виїхати, їм довелося трохи попрацювати. В Оскаровому сараї Сем знайшов лопату і розчистив доріжку від дверей до воріт, потім мітлою позмітав сніг з автомобіля і побризкав лобове скло рідиною проти обмерзання. Затим Керрі приєдналася до нього, і вони вирушили на закупи, озброївшись довжелезним списком, який вони складали всі разом і доволі довго. Керрі одягнула тепле пальто і чорну хутряну шапку. Сем теж убрався в красиве темно-синє пальто, яке йому неймовірно личило. Вони обоє мали розкішний вигляд.
Елфріда, вивісивши на мороз прання, вивела Гораса на коротку прогулянку — вони піднялися на пагорб до замкненого готелю із зачиненими віконницями і повернулися додому повз поштове відділення. Інакше, сказала вона, у собаки атрофуються м’язи, і він уже ніколи не встане з лежака. Оскар читав газету біля каміна у вітальні. Він дуже зрадів, коли довідався, що йому не треба їхати в супермаркет.
Люсі сіла за стіл у своїй кімнаті, щоб спланувати день. Сьогодні вона піде купувати різдвяні подарунки. Мамі й бабусі вона подарувала їх перед від’їздом, але ж треба ще багато чого купити. З грішми в неї проблем не було — їй дали їх достатньо, тож заощаджувати не доведеться.
Елфріда, Оскар, Керрі. Тепер вона додала до списку ще й Сема. І місис Снід. І Рорі. Мабуть, ще й Клодаг, інакше буде негарно.
Наче всі.
Вона взяла наплічник, поклала в нього список і перевірила, чи не забула свого приємно товстенького гаманця. Вдягнувши куртку і взувши чоботи, спустилася вниз. Дорогою зазирнула у вітальню.
— Оскаре.
— Так, дорогенька?
— Я йду на закупи.
— Гаразд.
— Скажете Елфріді, коли вона повернеться?
— Скажу.
Люсі спустилася вниз. До Різдва залишилося кілька днів. Керрі й Елфріда все спланували за сніданком, а потім сказали Люсі, що в них буде різдвяна вечеря, як і має бути в дорослих. У Лондоні, де Різдво зазвичай святкували доволі стримано, великий стіл накривали на обід. А тут усе відбудеться ввечері — а отже, день мине в приємному очікуванні. І Люсі одягне нову мініспідницю і білий светр. Проходячи через хол, вона спинилася й імпульсивно відчинила двері до їдальні, якою ніхто не користувався. Кімната була темна і непривітна, до того ж потребувала генерального прибирання, але Люсі уявила її яскраво освітленою вогнем в каміні й десятками свічок, уявила великий стіл зі святковими наїдками — зацукрованими фруктами і фламбованим пудингом, келихами вина, срібними тарілками з горішками, шоколадом і найрізноманітнішим печивом.