— Річ у тім, дорогенька, що зараз нічого не зрозуміло із замовленнями. Дороги засипало снігом, а я ж отримую товар з Інвернесса. А що ти хотіла замовити? Альстромерії? Гвоздики?
— Ой ні, — скривилася Люсі.
— У мене на складі є білі лілії. Їх привезли вчора, коли ще можна було проїхати. Але вони дорогі.
— Білі лілії?
— Так, такі гарненькі тугі бутони, стоять у холоді. Якраз за день-два почнуть розкриватися.
— А можна подивитися?
— Звісно.
Він зник за дверима і за мить повернувся, тримаючи гілочку з тугим круглим бутоном. Бабуся такі самі купує у квіткаря на розі у Фулемі, й інколи вони стоять по два тижні.
— А скільки їх у вас?
— Дванадцять штук, але кажу ж, вони дорогі. По три фунти.
Три на шість — вісімнадцять. Вісімнадцять фунтів. Але вони чудово впишуться в Елфрідину вітальню. Повільно розкриватимуться, показуючи блідо-рожеві пелюстки й наповнюючи дім приємним ароматом. — Я куплю шість штук, заплачу зараз, але чи не могли б ви їх поки що потримати в себе, а нам доставити в суботу?
— Звісно, можу. А ще загорну їх у красивий папір і почеплю величезний рожевий бант.
— А в мене є листівка. Купила у книгарні. Якщо я її підпишу, зможете покласти до букета?
— Обов’язково.
Він дав ручку, і дівчинка написала: «Елфрідо! З Різдвом. Люблю дуже, Люсі».
Затим поклала листівку в конверт, написала на ньому «Елфріда Фіппс», заклеїла і віддала містеру Сніду. Потім простягнула йому вісімнадцять фунтів. Дуже дорого, але квіти неперевершені.
Містер Снід провів оплату по касі.
— Якщо потрібна буде омела, скажи. У мене ще лишилося кілька гілочок, але вони розлітаються, як гарячі пиріжки.
Омела означає поцілунки.
— Побачимо, — обережно відповіла Люсі.
Затим попрощалася з містером Снідом і попрямувала додому, навантажена подарунками і в передріздвяному настрої. Вирішила, що одразу підійметься у свою кімнату, позамотує подарунки у красивий папір із гілочками падуба і перев’яже пакунки блискучою стрічкою. Потім сховає все в нижню шухляду.
Переходячи через площу, Люсі помітила, що біля Оскарового будинку стоїть старий «універсал» з відкритим багажником, але не звернула на це уваги, бо в Крейґані автівки ставили де заманеться.
А коли відчинила вхідні двері, почула, що на кухні хтось розмовляє. Зайшовши, побачила Елфріду, яка помішувала щось у каструлі на плиті, і Рорі Кеннеді. На кухонному столі стояв телевізор, а поряд — маленька чорна пластмасова тумбочка на колесах.
Коли Люсі з’явилася на порозі з купою пакетів у руках, вони замовкли і всміхнулися до неї.
— Привіт, — сказав Рорі.
Він мав зовсім дорослий вигляд у своїй зеленій флісовій куртці і гумових чоботах. Люсі не очікувала його тут побачити, тож не одразу відповіла від несподіванки, але водночас зраділа.
— Привіт, — нарешті витиснула вона із себе. — Я… я думала, ти прийдеш пізніше. Може, увечері. Ти ж ніби на роботі сьогодні.
— На полі для гольфу за такої погоди роботи небагато. Тому нас усіх відпустили раніше. Тож я взяв татове авто і привіз тобі телевізор.
Люсі глянула на телевізор. Їй здалося, що він навіть сучасніший за той, що стоїть у неї в Лондоні.
— Я думала, він старий. А він досить непоганий.
— Просто я недавно купив собі більший. Підставку теж привіз, раптом тобі немає куди його поставити.
Елфріда зняла каструлю з плити й поставила на залізну підставку.
— Я думаю, буде чудово. Ми всі сядемо на мансарді й дивитимемося телевізор. Люсі, можеш показати Рорі, де його поставити у твоїй кімнаті?
— Це чотири сходові марші, — попередила Люсі.
— Гадаю, якось впораюся, — відказав Рорі, широко всміхаючись.
Люсі пішла вперед, тягнучи за собою сумки з покупками.
— Ходила по магазинах? — спитав Рорі, ідучи за нею.
«Лише він так може, — подумала Люсі, — несе нагору таке важке ще й підтримує розмову».
— Так. Купила різдвяні подарунки, — відказала вона. — У Лондоні не мала на це часу.
Нарешті вони дійшли до дверей її кімнати. Люсі зайшла першою і кинула пакети на ліжко. Рорі увійшов слідом і обережно поставив телевізор на підлогу. Затим випростався, зацікавлено роззирнувся.
— Слухай, а крута кімната. Простора. А в тебе завжди так чисто?
— Ну плюс-мінус, — удавано байдуже кинула вона, бо не хотіла, щоб він подумав, ніби вона маніячка прибирання.
— У кімнаті Клодаг завжди хаос. Ма чи не щодня з нею свариться, щоб прибирала за собою. А тепер збігаю униз і принесу підставку.
Коли він вийшов і побіг сходами, Люсі швидко зібрала всі пакети, сховала в нижню шухляду і щільно зачинила її. Не хотілося б, щоб він побачив піну для ванни.