У кімнаті знову запанувала тиша. Нарешті Елфріда, пересилюючи себе, поставила найстрашніше запитання:
— Скільки вона коштує, сер?
— Будь ласка, Джеймі і на «ти».
— Гаразд. Джеймі, як думаєш, яка її ціна?
— Якби це був оригінал, я б оцінив його приблизно у вісімдесят п’ять тисяч фунтів. Не пам’ятаю точно, за яку суму ми його продали, але приблизно так.
— Ну а якщо це копія?
— Приблизно тисяча фунтів. Плюс-мінус, скажімо так. Усе залежить від ринку, тобто від попиту. Може й нічого не коштувати, якщо ніхто не захоче її купити.
Одна тисяча. Копія, яка коштує лише тисячу фунтів. Маленький Елфрідин скарб, її страховка від бідності. Одна тисяча. Але, як не дивно, Елфріда не дуже й засмутилася. Оскільки продавати картину немає сенсу, вона насолоджуватиметься нею до кінця життя. А якщо говорити про Оскара, то, звісно, Елфріда страшенно розчарувалася. Усі її плани щодо придбання у Г’ю його частки і забезпечення спокійного життя Оскарові зазнали краху. Усі її мрії розвіялися на куряву. Вона майже бачила, як вони поволі зменшуються, розчиняються і нарешті зникають назавжди…
На якусь одну страшну мить Елфріді здалося, що вона зараз розплачеться. Розпачливо повернулася до Керрі — та дивилася на неї, і в її чудових темних очах бриніло співчуття і розуміння. Елфріда відкрила рота, аби щось сказати, але всі слова зникли… І тоді Керрі прийшла їй на допомогу.
— Мабуть, — сказала вона, — сходжу на кухню і поставлю чайник. Вип’ємо чаю, відпочинемо.
А потім, уперше, відколи його відрекомендували серу Джеймсу Ерскіну-Ерлу, озвався Сем:
— Я піду з вами, допоможу.
Елфріда чудово розуміла, що для того, аби закип’ятити воду, його допомога зовсім не потрібна, і була вдячна Семові за тактовність, за те, що позбавив її своєї присутності в ці тяжкі хвилини.
Вона була б рада, якби і сер Джеймс Ерскін-Ерл теж пішов. Вона сама попросила його прийти й оцінити її картину. І в тому, що вона виявилася підробкою, його провини немає. Проте його знання і досвід усе зіпсували. В Оскара тепер не лишилося іншого вибору, окрім продати свою половину будинку. Елфріда не заперечувала, аби будинок купив Сем. Але вона зовсім не могла змиритися з думкою, що він не належатиме Оскару.
Коли Сем і Керрі вийшли, знову запала мертва тиша. Джеймі, схоже, відчув, яка Елфріда засмучена, бо сказав:
— Мені дуже шкода.
Їй урвався терпець. Більше витримати це було несила.
— Ой, заради бога, — роздратовано кинула вона. — Це не твоя провина.
Він обережно повісив маленьку картину на місце на стіні. Жінка в жовтій шалі доброзичливо дивилася на сера Джеймса, чого не скажеш про Елфріду, яка не могла примусити себе глянути на нього. А про доброзичливість годі було й говорити…
— Принаймні… вона й далі радуватиме вас, — сказав він.
— Так, як раніше, вже не радуватиме.
— Хай там що, але ця картина дуже дорога для тебе, Елфрідо, — відчувши напруження, втрутився у розмову Оскар. — Я дуже радий, що тобі не доведеться з нею прощатися.
— Ой, Оскаре, та я б легко з нею розпрощалася. Це ж просто картина. Але ж не за тисячу. Це смішні гроші.
— Елфрідо, все буде гаразд.
Вона розвернулася до чоловіків спиною і пішла до каміна, щоб чимось зайнятися і бодай трохи заспокоїтися. Взявши з кошика поліно, кинула його у вогонь. І стояла, спостерігаючи, як воно розгорається.
І тут позаду неї знову озвався Джеймі.
— Перепрошую, сподіваюся, ви не подумаєте, що я пхаю носа в чужі справи, але хто власник отого цікавого маленького годинника?
Елфріда вирішила, що їй почулося, тому здивовано перепитала:
— Годинника?
— Зачепився за нього поглядом. Такий незвичний…
— Це Елфрідин годинник, — мовив Оскар.
— А можна на нього подивитися?
Елфріда кивнула і відійшла вбік. Джеймі знову надів окуляри, підійшов до каміна і взяв годинник з полички. Елфріда з Оскаром удруге за вечір спостерігали, як уважно він роздивляється предмет. Елфріда вирішила, що якщо Джеймі знову скаже, що це дрібничка, яка нічого не варта, вона знесе йому голову лопаткою для вугілля.