На чай приходив якийсь сер Джеймс Ерскін-Ерл. Він узяв Елфрідин годинник, щоб оцінити й застрахувати його. Керрі сказала, що він з’їв шість булочок. Завтра — перший день мого нового життя.
Сем
Сем розплющив очі. Було темно. І дуже холодно. Саме від холоду він і прокинувся. Аж тепер помітив, що стьобана ковдра сповзла з ліжка, і він тремтів на лляному простирадлі з вишитою монограмою, укритий лише двома тоненькими простирадлами. Штори на вікні були розсунуті, і через прочинене вікно у кімнату вривалося холодне повітря. Уночі, мабуть, добряче підморозило.
Нахилившись, Сем підняв ковдру і вкрився. Зігрівся не одразу, але затишку важка м’яка ковдра додала миттєво. Затим простягнув руку, ввімкнув лампу біля ліжка і глянув на годинник. Пів на восьму ранку.
В уже знайомій кімнаті по кутках ховалися тіні. Меблів тут стояло небагато: величезна шафа з усіма речами, які в нього зараз були, умивальник у вікторіанському стилі, який зараз слугував туалетним столиком, з темно-коричневою мармуровою стільницею з великою мискою у квітках і глеком для води. Єдине дзеркало ховалося на внутрішній частині дверцят шафи, а в кутку стояв невеличкий різьблений стілець. У такій кімнаті не попрацюєш і довго не просидиш, а от спиться у ній чудово. А ще тут дуже комфортно розмовляти телефоном.
Сем лежав, поступово зігріваючись під теплою ковдрою, і думав, чого ж він так добре тут почувається. Мабуть, тому, вирішив він, що кімната ні завелика, ні замала, на стінах немає картин, отже, не доводиться зосереджуватися на них, а старі й вицвілі кретонові штори лягають фестонами на старенький килим точнісінько так само, як у мами в їхньому старому будинку в Редлі-гілл. Штори висіли на кільцях, почеплених на мідну палицю з маленькими ананасами по краях, тож коли їх розсували чи засували, лунало затишне постукування.
А тоді вчувався мамин голос: «Любий, прокидайся. Уже час снідати».
Ностальгія, але дуже приємна.
Увесь будинок такий. Просторі, красиві напівпорожні кімнати з вишуканими карнизами і високими різьбленими дверима. Сходи з невисокими сходинками ведуть аж до мансарди, поруччя з полірованої балтійської сосни, старомодна кухня, у якій є все найнеобхідніше. Ванні кімнати оббиті пофарбованими у білий колір шпунтованими дошками, обладнання ще вікторіанської епохи, а бачки в туалетах з ланцюжками і ручками, на яких написано «Тягнути».
Від найпершого, трохи дивного вечора Сема не полишало відчуття, що він ніби повернувся додому.
Будинок йому сподобався з першого погляду. Він кликав його, манив до себе. Сем пригадав увесь дивовижний ланцюжок подій, які привели його сюди саме в такий момент, коли він не зміг звідси вибратися і мусив залишитися. Тепер, озираючись назад, він був певен, що сама доля все це спланувала до найменших дрібниць. Можливо, якесь добре створіння доклало до цього руку, чи так стали зірки, чи у всьому винен незбагненний магнетизм стародавніх лей-ліній.
Зустріч із Г’ю Маклелланом у Лондоні стала першою ланкою цього ланцюжка. Далі — ключ від Естейт-хаусу. І те, як він підкинув монетку, коли сидів в автівці біля церкви у Баклі. Якби випав орел, він би одразу поїхав у Інвернесс і, найімовірніше, устиг би проскочити Блек-Айл до того, як дороги замело. Але випала решка, і він поїхав у Крейґан.
Якби будинок справді виявився порожнім і нежилим, як він думав, він би не затримався тут надовго. Просто глянув би одним оком і поїхав би собі далі. Але розташування дому, його розмір і статечний вікторіанський стиль змусили б його із часом повернувся і роздивитися детальніше. Але дім не стояв порожнем. Крізь штори пробивалося світло, і йому стало цікаво, що ж там відбувається, тому, припаркувавшись, підійшов до дверей і натиснув дзвінок.
І застряг тут, не маючи жодного шансу вибратися ще принаймні кілька днів.
Він прожив тут уже два дні разом із людьми, які між собою малознайомі або є далекими родичами, і залишатиметься далі, поки мине це Різдво. А хотів попрацювати з документами, посидіти за комп’ютером і з калькулятором. Але тепер змушений байдикувати, бо комп’ютер, калькулятор, цифри, важливі телефонні номери й папери лишилися в готельному номері в Інвернессі. На зустріч у Баклі він узяв із собою лише мобільний телефон, портфель і ключ від Естейт-хаусу.
Тож про роботу наразі взагалі не йшлося, і неочікувано для себе він легко перемкнувся з робочого стану в такий, якого не відчував уже багато років. Горизонти звузилися. Пріоритети змінилися. Він ніби опинився на кораблі — ізольований від решти світу, із завданням порозумітися з іншими пасажирами. Ще кілька днів тому абсолютно незнайомі люди поволі ставали йому близькими, наче нова сім’я. Цей дім став для них прихистком і ніби радів, що у просторих кімнатах знову хтось живе, відчиняються і зачиняються двері, у каміні горить вогонь, лунають голоси і кроки на сходах.