Так, Гольфстрім — і справді дивовижна річ.
Сем швидко пройшовся пляжем, потім звернув з нього. Піднявшись на дюни, перетнув два майданчики поля для гольфу і пішов угору крутим пагорбом — між густими заростями дроку звивалася доріжка. Вийшовши на вершину, він уже зігрівся, а Горас важко хекав. Вони дійшли до паркану і сходів. Темне небо вже посірішало, і зірка зникла. Обіпершись об паркан, який з півночі захищали густі кущі, Сем розвернувся обличчям до моря. Побачив довгу лінію обрію й узбережжя, що тягнулося аж до вогника маяка, який і досі миготів удалечині. За маяком, на південний схід, небо вкрилося рожевими плямами, але світло ще змішувалося з туманом. Гарний звідси краєвид. Сем глянув на годинник: восьма сорок. Сів на дерев’яну сходинку східців і чекав.
Собака сів поруч. Сем зняв рукавичку і погладив його по голові — м’яка, ніжна шерсть, пухнасті вушка. Увесь світ, цей пустельний всесвіт, належав лише їм двом. Із цього маленького пагорба світ здавався безмежним, чистим, незайманим — ніби на другий день Творіння.
Чомусь згадав, як у Лондоні, простуючи дощового вечора по Кінґс-роуд, подумав, що ніхто у всьому світі не чекає від нього різдвяних подарунків. Тому і приїхав у Крейґан із порожніми руками. Однак тепер треба подумати, що подарувати різдвяного ранку своїм новим знайомим. А їх четверо. А може, і п’ятеро, якщо врахувати таємничу місис Снід, з якою він ще не познайомився. Оскар, Елфріда, Люсі. Керрі.
Керрі.
Коли він утратив Дебору, виїхав із нью-йоркської квартири і самого Нью-Йорка, повернувся в Лондон і вийшов на нову роботу, він і припустити не міг, що в його житті знову може з’явитися жінка. Новий роман і сплеск емоцій йому зараз були потрібні не більше, ніж дірка в голові. Але на нього чекала Керрі. Вона була останньою ланкою в цьому дивовижному ланцюгу збігів, і йому навіть стало здаватися, що він просто безпорадний пішак у чиїйсь грі. Крізь сніг він підійшов до дверей Естейт-хаусу і натиснув на кнопку дзвінка. І саме Керрі відчинила йому.
Струнка Керрі з її шапочкою гладко зачесаного каштанового волосся, темними виразними очима, довгою шиєю. Керрі з її чітко окресленими чорними бровами і чарівною родимкою в кутику губ. З глибоким голосом, в якому завжди звучить смішок, тому ніколи не знаєш, жартує вона чи говорить серйозно. Зап’ястя у неї тоненькі, руки вмілі, пальці довгі, нігті не нафарбовані, а на правій руці каблучка із сапфірами й діамантами. Здається, що якийсь навіжений колись примусив її прийняти цю каблучку, плекаючи божевільну надію одружитися з нею. А може, Керрі дістала її у спадок від якоїсь родички.
У Керрі немає ані краплини штучності. Якщо їй нічого сказати, вона мовчить. Якщо говорить, то чітко, продумано, логічно. Здавалося, вона не бачить сенсу в пустопорожній балаканині, проте уважно слухає, коли інші говорять за вечерею чи напоями. Вона любить Елфріду й Люсі, піклується про них. Дівчинку Керрі захищає, але не тисне на неї. Люсі робить що заманеться, однак удома її зустрічають з любов’ю і ніжністю — і завжди готові вислухати. А ще тут лунає веселий сміх.
Сем і гадки не мав, що Керрі думає про нього. Вона поводилася невимушено, завжди тримала ситуацію під контролем, але при цьому була дуже стримана, навіть якась відсторонена. Лише один раз вони опинилися наодинці довше п’яти хвилин — коли їхали в супермаркет у Кінґсферрі. Він сподівався, що зможе пробити цей бар’єр, та щоразу, коли розмова заходила про Керрі та її особисте життя, вона замовкала і змінювала тему. Доклавши неабияких зусиль, щоб знайти крамницю чоловічого одягу, він думав, що вона зайде туди разом із ним, щось пропонуватиме, може, навіть пожартує з його вибору спідньої білизни й піжами, наполягатиме, щоб він купив якусь бридку і недоречну краватку. Але Керрі натомість пішла до господарчої крамниці, щоб купити Елфріді нову форму для випікання і посуд для пудингу. Тож Сем мусив купити все сам, а коли повернувся до автівки, вона вже сиділа всередині, читала The Times і зовсім не поцікавилася його покупками.
Сема цікавило, чи була вона колись заміжня, але він чудово розумів, що йому ніколи не стане духу спитати. Зрештою, це його взагалі не стосується. У перший вечір, коли вони сиділи й чекали Елфріду й Оскара, вона трохи розповіла про себе. Але загалом, без подробиць і без зайвих деталей. Він відчував, ніби між ним і Керрі — міцні, намертво замкнені двері, й він не має ані найменшого шансу переконати Керрі їх відчинити.