Про Люсі вона говорила значно охочіше.
А ще розповіла про свого батька. І тоді голос її потеплішав, очі засяяли, вона наче ожила, і говорила, говорила… Її батька звали Джеффрі, він жив у Корнволлі з другою дружиною, значно молодшою за нього.
— Він чудовий, — сказала Керрі. — І готовий на все. З моєю мамою він був нещасливий, але залишався з нами, поки ми з Ніколою не виросли і не стали самостійними. І лише тоді дозволив собі піти й почати нове життя із Сереною. Якби в Люсі був такий батько, як Джеффрі, у неї все склалося б зовсім інакше. Для мене він був не просто татом. Він був моїм найкращим другом. З ним я могла поговорити на будь-яку тему, він завжди підтримував і радів за мене. І я вірила, що можу гори перевернути, якщо мене підтримує такий чоловік.
Гори перевернути… Але щось у неї пішло не так. І про це Керрі не збиралася розповідати Семові.
Що менше вона говорила, що більше щось приховувала, то сильніше йому кортіло про все дізнатися. А ще його цікавило, чи ця одержимість нею — справді початок закоханості.
Бо інакше чому б його так хвилювала її скритність? Але який сенс закохуватися в жінку, віддану роботі та своїй сім’ї? Жінку, яка ніколи не залишить свого життя і не переїде жити до Сема Говарда на північ Шотландії? Тим паче, що він і досі одружений із Деборою.
Горас поворухнувся і заскавчав — мабуть, змерз. Сем теж змерз, та не рушив з місця. Глянувши на горизонт, побачив, що блідо-рожеве небо вибухнуло червоними й жовтими кольорами, які в тумані нагадували вогники. А над невисокими пагорбами далекого мису завиднівся краєчок оранжевого сонячного диска. Сліпуче світло торкнулося бурхливого моря, розігнало тіні з піщаних дюн, розчинило темряву неба, і воно із сапфірово-синього перетворилося на аквамаринове.
Сем, піднявши голову і втративши лік часу, спостерігав, як оранжевий диск поволі підіймається з іншого краю світу. Таке саме диво, як і в дитинстві. Забувши про холод, Сем дивився на нього не відриваючи очей. Маленький миготливий вогник на маяку раптом погас. Почався новий день, і вже від завтра дні довшатимуть, а потім почнеться новий рік. Проте Сем і гадки не мав, що він йому приготує.
У Крейґан він повертався швидко, ступаючи вузькою доріжкою між вкритими снігом майданчиками для гольфу. Туман розвіявся, і з-під нього вигулькнуло блідо-блакитне безхмарне небо.
Дійшовши до перших будинків, Сем побачив, що в містечку вже вирує життя: їздять автомобілі, працюють крамниці, і з них виходять перші покупці з паперовими й поліетиленовими сумками в руках. М’ясник замітає сніг на порозі своєї лавки, молода мама везе на маленьких дерев’яних санках закутану дитину.
Сем відчув, що страшенно зголоднів.
Переступивши поріг будинку, зрозумів, що тут давно вже ніхто не спить. Згори чулося гудіння пилотяга, і жіночий голос на свій лад співав стару пісню гурту «Бітлз»: «Я кохаю тебе, так, так, так…»
Поважна місис Снід, напевно, вирішила вигнати їх усіх з дому.
З відчинених дверей кухні линуло світло й аромат бекону та кави. Відстібнувши з Гораса повідець, Сем зняв куртку і капелюх — зайшов на кухню. Там була лише Керрі і купа брудного посуду, що залишився після сніданку. Вона пила каву й читала The Times, але відірвалася від газети, коли він переступив поріг.
— Доброго ранку, — привіталася вона.
Того першого вечора, лише два дні тому, коли він так несподівано з’явився з темряви й заметілі з ключем Г’ю Маклеллана у руках, його приголомшила краса дівчини, яка відчинила двері. Тоді вона тільки встала з ліжка після хвороби, була бліда, здавалася тендітною і дуже вразливою. Та все одно вона була надзвичайно красива. А тепер, коли застуда відступила, коли здоровий молодий організм здолав її, Керрі стала ще кращою. Сьогодні вона вдягнула червоний кашеміровий светр. Яскравий колір підкреслював її жвавість, тому вона здавалася ще ефектнішою і красивішою. Сем відчув нестримне бажання доторкнутися до неї, обійняти, зруйнувати всі уявні бар’єри і почати говорити.
— Добре прогулялися?
Божевільне бажання розсудливо відступило.
— Здається, ми навіть трохи загулялися. Горас дуже втомився.
А пес тим часом жадібно пив воду, розбризкуючи її по підлозі.
— Ви, мабуть, дуже змерзли.
— Ні. Багато ходив, зігрівся. Але до смерті зголоднів.
— Є бекон.
Вона поклала газету і підвелася.
— Я так і думав.
— Зараз ще кави зварю.
— Керрі, я сам усе можу зробити.