Над огорожею стукотять і шелестять зарості дроку. Крізь свист вітру чути дзюрчання води у струмочку, що стікає з пагорба і тече уздовж вулиці. Похолодало, і Джеффрі зайшов у будинок, щоб одягнути теплу куртку. Серена щось помішувала на плиті, діти зосереджено робили домашнє завдання за кухонним столом.
— Бак, — сказав він.
— О, як добре, що згадав.
— За п’ять хвилин буду.
— Може, й Елфріда якраз приїде.
Прокотивши бак для сміття нерівною дорогою, Джеффрі поставив його на узбіччі — там, де й завжди. Через дорогу виднілися дерев’яні ворота, що вели на обійстя іншого фермера.
Обіпершись на огорожу, як старий селянин, дістав з кишені пачку цигарок, взяв одну й підкурив від старої сталевої запальнички.
День поступово згасав. Джеффрі спостерігав, як оповитий туманом сад огортає темрява. Море стало синювато-сірого кольору, з білими цятками піни. Негода сьогодні. Хвилі розбивалися об підніжжя скель, а на щоках осідав вологий туман з моря.
Джеффрі пригадав вірш, який колись давно читав і вже встиг призабути:
Стояв на місці, аж поки докурив, а потім викинув недопалок і вже хотів був іти додому, аж раптом помітив світло фар — вони наближалися зі східного боку, то з’являючись, то зникаючи на поворотах.
Незабаром з’явилася стара синя «фієста» — обережно проїхала останній крутий поворот перед заїздом до Ембло. Він здогадався, що це Елфріда. Вийшовши на дорогу, замахав руками, і автівка зупинилася.
Джеффрі відчинив двері й сів на пасажирське сидіння. І одразу відчув знайомий аромат — Елфріда завжди користувалася лише цими парфумами, тому запах уже зрісся з нею.
Джеффрі сказав:
— Тут краще не зупинятися. Це головна дорога. Може трактор зачепити чи автобус із німецькими туристами. Повертай до будинку.
Вона послухалася і рушила, та за мить знову спинилася і мовила:
— Привіт.
— Ти приїхала.
— П’ять годин добиралася.
— Легко знайшла дорогу?
— Ти чудово намалював схему.
— А хто це на задньому сидінні?
— Горас, мій собака. Я ж казала, без нього не поїду.
— Я дуже радий, що ти приїхала. Весь час боявся, що зателефонуєш і скажеш, що передумала.
— Та ні, чого б це я раптом передумала, — сказала Елфріда і повернулася до справи: — Це під’їзд до твого будинку?
— Так.
— Він жахливо вузький, любий.
— Нічого, проїдеш.
— Тоді вперед.
— Вперед, — скомандував Джеффрі й розреготався.
Елфріда натиснула на педаль, і автівка рушила вузькою доріжкою.
— Як доїхала? — спитав Джеффрі.
— Нормально. Але трохи нервувала. Уже давно так далеко не їздила. Не дуже люблю незнайомі дороги з вантажівками, які гуркочуть поряд. Я ж не на «феррарі».
— Та нормальна в тебе автівка.
Щойно вони під’їхали до котеджу, ввімкнулося вуличне освітлення. Мабуть, Серена почула, як автівка шурхотить посипаною гравієм доріжкою.
Ліхтар освітлював відкритий майданчик, відгороджений з одного боку високою гранітною стіною. Але дорога простягалася далі, на ферму, що виднілася попереду.
— Отут паркуйся, — сказав Джеффрі.
Елфріда так і зробила. Раптом звідкись вискочили дві вівчарки, застрибали навколо автівки й несамовито загавкали.
— Не хвилюйся, — заспокоїв її Джеффрі. — Це мої. Тарбой і Файндус. Вони не кусаються.
— І Гораса не покусають?
— Гораса точно ні.
Вони вийшли з автомобіля і випустили Гораса. Собаки виконали традиційний танець знайомства — покружляли один довкола одного, обнюхуючись, а потім Горас побіг у густі зарості й, щасливий, підняв лапу.
Джеффрі зацікавлено дивився на нього.
— А що це за порода?
— Та безпородний він. Але відданий і охайний, та й загалом з ним немає проблем. Спати може зі мною. Я привезла його лежак.
Джеффрі відчинив багажник і дістав пошарпану валізу й велику паперову торбу.
— Ти що, з харчами приїхала?
— Це Горасова їжа та миска.
Із заднього сидіння Елфріда дістала собачий лежак і ще одну велику сумку. Зачинивши дверцята, Джеффрі повів її встеленою кам’яними плитками доріжкою за ріг будинку. Щойно вони завернули, як морський вітер ударив в обличчя.
З вікон і засклених дверей на доріжку падало світло. Джеффрі поставив Елфрідину валізу, відчинив двері, і вона зайшла на кухню. Діти підняли очі від домашнього завдання, а Серена у фартусі розвернулася від плити й міцно обійняла гостю.