— Котедж справді трохи занедбаний, — визнав Сем, — але ж дах не провалився, вікна цілі. А який він усередині? Що там із плануванням?
— У всіх таких будинків планування однакове — дві кімнати вгорі й дві внизу. Після війни до них ще добудували кухні й ванні кімнати.
— Вам двом цього вистачить?
— Думаю, так. У нас небагато речей.
— А Естейт-хаус?
— Тому я й хотів з тобою поговорити. Якщо ми з Елфрідою переїдемо в Коррідейл, то продамо мою частину Естейт-хаусу тобі. Отже, можеш зв’язатися з Г’ю і сказати, що викупиш увесь будинок.
— Якщо ви переїдете в Коррідейл?
— Так.
— А якщо Елфріда не захоче? Що, як ви передумаєте, коли побачите той будинок?
— Тоді слід буде все знову обговорити. Але чомусь мені здається, що такого не станеться. Зрозуміло, що нам доведеться витратити якусь суму, щоб зробити його пристойним, сухим і теплим. Пофарбувати і таке інше. Може, замінити вікна. Але ми впораємося. А якщо я отримаю сімдесят п’ять тисяч за свою половину Естейт-хаусу, то фінансових проблем у нас узагалі не буде.
— Сімдесят п’ять тисяч, Оскаре?
— Ти називав таку суму.
— Ні. Таку суму називав Г’ю. А те, що ви мені щойно розповіли, усе змінює.
— Не розумію.
— Я думаю, що Г’ю терміново потребує грошей. І вони йому потрібні були ще вчора. Саме тому він так радо віддав мені ключ і хоче заощадити на відсотках агентам з нерухомості. Особисто я вважаю, що Естейт-хаус коштує значно більше, ніж сто п’ятдесят тисяч. Тож раджу вам, Оскаре, не поспішати. Перш ніж ми продовжимо розмову, ви повинні викликати спеціаліста й оцінити будинок. Тут ми з вами маємо спілкуватися винятково як продавець і покупець. Після оцінки я раджу вам зв’язатися з юристом, який займається питаннями нерухомості. І вам, очевидно, скажуть — а я думаю, що саме так і буде, — що будинок коштує значно більше, ніж сто п’ятдесят тисяч. Особисто я можу додати ще тисяч п’ятдесят. А можливо, й більше.
— Двісті тисяч? — Оскар аж рота відкрив від здивування.
— Це щонайменше. І ще одне, Оскаре. Ви можете виставити його на продаж.
— Ні. Я хочу продати його тобі.
— Тобто укласти приватну угоду?
— Так.
— У такому разі, за законом, я повинен запропонувати ціну, вищу за оціночну вартість. — Сем усміхнувся. — Тож схоже, Оскаре, у вас все буде дуже навіть непогано.
— Я нічого не розумію. На чиєму ти боці?
— На вашому з Елфрідою. У вас чудовий будинок, і я дуже хочу його купити. Але я не пробачу собі, якщо угоду не буде виконано на совість.
— А в тебе є такі гроші?
— Є. А якби й не було, то щось би придумав. Адже я працюю в надійному і міцному, як скеля, концерні «Старрок і Свінфілд». Робота у великій компанії має свої переваги.
Оскар похитав головою, спантеличений поворотом подій.
— Очманіти, — сказав він.
Сем розсміявся.
— Не радійте заздалегідь. Принаймні поки не оглянете свою нову нерухомість.
— Ти про будинок Біллікліффа? Елфріда вважає, що ми всі гуртом можемо з’їздити туди в неділю. Влаштуємо маленьке свято. Пообідаємо на природі. А якщо йтиме дощ чи сніг, то влаштуємо пікнік у будинку. Треба тільки дізнатися, у кого ключі. Зателефоную Роуз. Вона повинна знати.
— Ви впевнені, що нам усім слід їхати? Я вважаю, що ніхто не повинен на вас тиснути. Ви з Елфрідою маєте все вирішити самі. Ви на це заслужили.
— Ну звісно ж, треба їхати всім разом. Елфріда хоче, щоб ти простукав стіни й подивився, чи немає там жуків-точильників.
— Але ви мене спокушаєте. Я ж можу вдати, що не знайшов тих жуків.
— Не думаю, що ти так учиниш, — відказав Оскар, заперечно хитнувши головою. — Ти хороша людина, Семе.
— Ага, просто святий чоловік. І щоб довести це і скріпити нашу угоду, дозвольте купити вам випити. А якщо ми обоє тепер власники нерухомості, пропоную випити за нас.
Люсі
П’ятниця, 22 грудня
Мені тут дуже подобається. Мабуть, тому, що всі мої бажання неодмінно справджуються і саме тоді, коли мені треба. Сьогоднішній день подарував найнеочікуваніші події. Надворі так само холодно, ще й вітер додався, а від нього робиться ще зимніше. Але все одно чудово. Сніг більше не сипле, проте його все одно багато лежить скрізь, на тротуарах місцями сльота, а місцями — крига. До крамниці доводиться ходити проїжджою частиною.
Так от, сьогодні вранці я запаковувала різдвяні подарунки, але в мене закінчилася стрічка, тож довелося докупити. Заодно вивела Гораса на прогулянку. Ми з ним сходили на узбережжя, й обоє були щасливі повернутися додому, в тепло. Після обіду прийшов Рорі з оберемком гілок падуба — наламав у саду готелю (готель зараз зачинений) — і до вечора допомагав мені прикрашати будинок. Ми скрізь, де могли, розклали гілки, а ще поставили їх у великий глек на сходовому майданчику. Потім нарвали гілочок плюща і за допомогою клейкої стрічки обплели лозою поруччя сходів знизу аж догори. У плющі було трохи жучків, але вони швидко зникли — мабуть, розповзлися затишними закапелками будинку. Плющ дуже сильно пахне, але це чудовий аромат, різдвяний. Ми з Рорі довго прикрашали дім, і Елфріда запросила Рорі повечеряти з нами, тому ми змогли закінчити роботу. Поки ми прикрашали будинок, Елфріда з Керрі поралися на кухні — готували їжу на завтрашню вечірку і на Різдво. До чаю в нас були гарячі булочки — їх спекла Керрі.