Горас пішов нагору, шукаючи собі компанію, але знайшов там тільки Снідів, тому перейшов у вітальню і влаштувався перед каміном.
Першим причепурився Оскар. Зачинивши за собою двері спальні, він хвилинку постояв, милуючись прикрашеним до свята будинком.
Подивився на акуратно розставлені рядами келихи, які виблискували під яскравим світлом люстри, на зелені із золотом пляшки шампанського, що визирали з відерця з льодом, білосніжні серветки і скатертину. Засунуті штори приховували темряву вулиці, а сходи тішили око гілками плюща, падуба із червоними ягодами та яскравими гірляндами.
«От тобі й скромне свято зимового сонцестояння, яке я обіцяв Елфріді», — з легкою іронією подумав він. Естейт-хаус, зазвичай такий строгий і мало не аскетичний, а сьогодні святковий і прикрашений, нагадував йому стриману, консервативну стару тітку, яка до свята вдягнулася у своє найкраще вбрання і начепила мало не всі прикраси.
Оскар і сам сьогодні вбрався у свій улюблений старий піджак і найкращу шовкову сорочку. Елфріда підібрала йому краватку і наполягла, щоб він узув чорні із золотом оксамитові домашні черевики.
Він уже й не пам’ятав, коли востаннє так вбирався, тому просто отримував задоволення від дотику шовку до шкіри. А ще Оскар щедро напахтився одеколоном і старанно зачесав густе біле волосся.
Елфріда, яка, коли він виходив, ще сиділа в халаті перед дзеркалом і надівала сережки, сказала, що він має приголомшливий вигляд.
З кухні доносилися голоси Снідів і дзвін посуду. Сьогодні місис Снід прийшла не у звичному спортивному костюмі, а у своїй найкращій чорній сукні з розшитим блискітками ліфом. Крім того, вона по-святковому зачесалася і прикрасила волосся чорним шовковим бантом.
Поки Оскар купався, голився, вдягався, одночасно розмовляючи з Елфрідою, він не дозволяв собі згадувати торішнє Різдво у Ґранжі: гори їжі, безліч гостей, купи подарунків, величезна ялинка. Але Ґлорії якимось чином удавалося давати всьому тому раду — вона обожнювала грандіозні свята і залюбки демонструвала свою щедрість.
Він не дозволяв собі повертатися думками в минуле, але зараз, у рідкісний момент самотності, згадав. Здавалося, торішнє свято було давно, в іншому житті. І йому аж не вірилося, що минуло лише дванадцять місяців. Він згадав Франческу, згадав, як вона збігла вниз величезними сходами Ґранжу — волосся розпущене, вбрана в чорну оксамитову сукню, яку їй подарувала мама. Здавалося, вона завжди літала, ніколи не ходила спокійно, ніби знала, що часу в неї обмаль — боялася згаяти бодай секунду.
Буквально якийсь тиждень тому ці спогади завдали б йому невимовного горя. Але зараз Оскар дякував долі за те, що в його житті була Франческа, що вона назавжди залишиться з ним і в ньому.
А ще дякував за те, що він якимось чином вижив після того жахіття й опинився у колі друзів, які підтримують його.
Внизу відчинилися двері кухні й почувся голос місис Снід, яка віддавала накази Артуру. Потім на сходах з’явився і сам Артур з тацею горіхів і того, що місис Снід називала «канапе»: маленькі хлібці, намазані паштетом і якимись іншими смачними пастами. Артур сьогодні убрався у свої найкращі сірі фланелеві брюки й блейзер, прикрашений золотою емблемою його боулінг-клубу.
Піднявшись вище, він помітив Оскара.
— О, містере Бланделле! Ну й розкішний у вас вигляд! Дружина сказала віднести оце у вітальню. Гарячі страви подамо згодом. Тільки ’Орас десь подівся. Готовий побитися об заклад, лежить біля каміна. Боюся, щоб він перший не скуштував цих частунків.
— А ми поставимо так, щоб він їх не дістав.
І Оскар провів Артура у вітальню — теплу, затишну і прибрану. Всі лампи горіли, а в каміні палахкотів вогонь. Елфріда розставила скрізь глеки й вази з гілочками падуба і білих хризантем, але найкрасивішою прикрасою вітальні були лілії, які Люсі подарувала Елфріді на Різдво. Артур доставив їх сьогодні вранці.
Букет був запакований у целофан і перев’язаний великим рожевим бантом. Зворушена Елфріда ледве стрималася, щоб не розплакатися. Тепер лілії стояли на маленькому столику біля дивана. Їхні екзотичні пелюстки повільно розгорталися в теплі, наповнюючи кімнату важким, майже тропічним ароматом.
Вони поставили тацю так, щоб Горас точно не зміг до неї дотягнутися.
Собака вдав, що міцно спить і зовсім не цікавиться тим, що вони там принесли. Оскар хотів був прогнати його вниз, але пес так зручно влаштувався, що в нього язик не повернувся попросити собаку піти на кухню. Спустившись сходами на один марш униз до бару, Оскар і Артур зустріли там Сема, вбраного в елегантний темний костюм і сорочку в біло-синю смужку.