Усі мирно, спокійно розмовляли. Щойно Керрі увійшла, розмова стихла, і всі поглянули на неї.
— А ось і я, — мовила вона перше, що спало на думку. — Вибачте, що затрималася.
— Дорогенька, що сталося? — спитала Елфріда. — Телефон стільки разів дзвонив… Рорі сказав, що телефонувала мама Люсі з Флориди. Сподіваюся, все гаразд?
— Так, — мовила Керрі. Це була і правда, і брехня. — Просто сталася чергова сімейна криза, але це моя сім’я, тож, будь ласка, не переймайтеся цим.
— Керрі, звучить жахливо. Що трапилося?
— Навіть не знаю, із чого почати.
Сем, який сидів у дальньому кінці кімнати, звівся на ноги, підійшов до неї і спитав:
— Хочеш випити?
Керрі заперечно похитала головою і замислилася, який вигляд зараз має — бліда як смерть чи червона, наче пробігла не один кілометр. Сем узяв стілець, поставив його біля Елфріди, і Керрі знесилено опустилася на нього.
— Керрі, дорогенька, розповідай, — попросила Елфріда, взявши її за руку.
— Телефонувала Нікола. Це мама Люсі… — пояснила Керрі родині Кеннеді, — …і моя сестра. Вона полетіла у Флориду на свята до такого собі Рендалла Фішера. А сьогодні вранці вони одружилися. Ми про це ні сном ні духом. Вона зателефонувала Люсі й розповіла їй новини, а та кинула слухавку і тепер ридає у себе в кімнаті. Кричить, що їй ніколи не подобався Рендалл Фішер і що вона нізащо не поїде жити в Америку. Потім зателефонувала наша мама. Власне кажучи, від неї я й дізналася, що сестра вийшла заміж. До того ж Нікола відклала повернення в Лондон, бо в неї медовий місяць. А в мами істерика, бо вона хоче побути в Борнмуті до кінця місяця і не планує повертатися в Лондон, щоб доглядати Люсі. Потім знову зателефонувала Нікола і поскаржилася, що Люсі кинула слухавку, не вислухавши її. Якщо коротко, то кожна з нас залишилася при своїй думці, і ми мало не посварилися назавжди.
— Це нестерпно, — сказала Елфріда, і Керрі спало на думку, що це слово характеризує весь рік, який нарешті завершується.
— Тож наша раптова криза загрожує перерости у тривалу. У Лондоні нікому піклуватися про Люсі після повернення з канікул. Окрім, звісно, вашої покірної слуги. Ясна річ, якщо іншого виходу не буде, я поживу в маминій квартирі, аж поки Нікола повернеться в Лондон. Але це дрібниці порівняно з тим, що нас чекає далі. Бо йдеться про майбутнє Люсі. Нікола вийшла заміж за американця і, зрозуміло, переїде жити у Штати. Вона в захваті від такої перспективи. А Люсі відмовилася поїхати туди навіть на канікули. Їй не подобається Рендалл і, відверто кажучи, до мами вона теж не відчуває надмірної симпатії.
Усі уважно слухали Керрі, а коли вона замовкла, у вітальні запанувала цілковита тиша.
— Ох дівчинко, — за якусь хвильку співчутливо сказала Табіта.
— Але Люсі не обов’язково переїздити в Америку, — задумливо озвалася Елфріда. — Вона ж може вчитися у пансіоні?
— Елфрідо, поки що вона вчиться у звичайній школі. Але навіть у пансіоні є канікули.
— А твоя мама?
— Ти не гірше за мене знаєш, що ма сама із цим складним для неї завданням не впорається. Вона навіть і не пробуватиме.
— Може, батько Люсі…
— Точно ні. Його друга дружина навіть слухати про це не схоче.
— Але…
— Це просто маячня якась! — раптом вигукнув Рорі Кеннеді. Керрі здивовано глянула на нього і побачила, що він уже не сидить на килимі біля вогню, а, повернувшись спиною до каміна, височіє над усіма ними, і його сині очі палахкотять праведним гнівом. Усі обернулися до нього. — Ви ж усі ходите по колу, бо відштовхуєтеся від того, що Люсі повинна повернутися в Лондон. А їй туди їхати не можна. Вона там нещаслива. Вона сама мені розповідала. А тепер на неї взагалі нічого хорошого не чекає. У неї немає друзів, немає нормального дому, її ніхто ніколи по-справжньому не любив. Щасливою вона почувається тут. З Оскаром і Елфрідою. У Крейґані. Вона сама мені про це сказала. І вона страшенно не хоче повертатися в Лондон. Тому не змушуйте її. Нехай лишається тут. Вона може жити з Оскаром і Елфрідою. Мої мама з татом завжди будуть поруч, Клодаг теж. Люсі вже подружилася з нашими друзями. Ходитиме у школу в Крейґані. Тато домовиться з містером Макінтошем. Той знайде для неї місце. Я вважаю, що ви повинні вчинити саме так. А відправити її в Лондон і пустити все за течією — це просто злочин. Нещасні підлітки здатні на дурні й страшні вчинки. І ми всі це чудово знаємо. Для Люсі ви значно ближчі й рідніші, ніж її мати. Тому вона повинна залишитися тут. Упевнений, що вчинити в цій ситуації правильно — ваш моральний обов’язок. А правильно буде лишити Люсі у Крейґані.