Посидівши, вона підвелася з ліжка, розібрала свою невелику валізу й розклала речі на тумбочці та столику. Кімната ніби одразу стала її. Потім роздягнулася, накинула старий халат і пішла в маленьку ванну поніжитися у гарячій воді. Після купелі відчула себе значно краще, сили наче знову повернулися до неї. Елфріда з нетерпінням чекала приємного вечора в колі рідних. Убравшись у вельветові штани й шовкову сорочку, взяла сумку з подарунками та пішла сходами вниз, ніби моряк, який спускається на нижню палубу. На кухні діти доїдали ковбаски, а Серена збивала міксером білки. Побачивши Елфріду, вона всміхнулася:
— Джеффрі чекає у вітальні. Він розпалив камін.
— Може, тобі чимось допомогти? Хоч я не мастак у кулінарії, зате відмінно чищу каструлі.
— Каструлі не треба чистити, — відказала Серена, широко всміхнувшись.
— А я ще сьогодні побачуся з Беном і Емі?
— Звісно. Вони покупаються і прийдуть побажати всім нам доброї ночі.
— Я чудово відпочила у ванній. Наче аж омолодилася.
— А що таке омолодитися? — спитав Бен.
— Стати молодшою, — відказала Серена.
— Щось непомітно…
— Це тому, що я дуже стара, — усміхнулась Елфріда. — Обов’язково приходьте побажати нам доброї ночі, бо в мене дещо для вас є… — Вона підняла свою сумку: — Отут.
— А можна зараз подивитися?
— Ні, подивитеся потім, біля вогню. Наче на Різдво.
Джеффрі вона знайшла у маленькій вітальні. Він сидів біля каміна, як і належить джентльмену похилого віку, і читав The Times. Побачивши Елфріду, відклав газету й обережно підвівся, бо стеля в цій кімнаті чомусь була нижча, ніж в усьому домі, і Джеффрі побоювався, що може вдаритися головою об пофарбовану в білий колір балку. І не просто головою, а великою засмаглою лисиною, обрамленою довгим чорним волоссям, що спадало на комір. Його очі були темні, а під ними залягли тонкі зморшки людини, яка часто сміється. Убраний він був у синій светр і червону бандану, пов’язану на шиї замість краватки. Елфріді, яка завжди цінувала чоловічу красу, було приємно бачити, що її двоюрідний брат Джеффрі такий самий гарний, як і замолоду.
— Маєш чудовий вигляд, — сказав Джеффрі.
— Бо ж викупалася. Ванна просто божественна.
Поставивши сумку на підлогу, Елфріда сіла у крісло і зацікавлено роззирнулася. Кілька знайомих і кілька нових картин. Вогонь у каміні, сухі букети у глечиках, сімейні світлини в срібних рамках, доволі старі меблі. Маленька, але дуже затишна вітальня.
— У вас чарівний будинок, — сказала Елфріда.
— Це не моя заслуга, Елфрідо. Це все Серенина робота. Вип’єш вина?
— Охоче, дякую. Тут зовсім інший світ, порівняно з тим, у якому ти раніше жив, правда? Будинок на Кемпден-гіл, щоденні поїздки в Сіті на роботу, офіційні зустрічі, спілкування з потрібними людьми…
Джеффрі підвівся, щоб налити Елфріді вина. З відповіддю зволікав, певно, розмірковував над її словами. Повернувся, простягнув їй келих і знову опустився у широке крісло. Вони зустрілися поглядами.
— Вибач, — мовила Елфріда.
— За що?
— За нетактовність. Ти ж знаєш, я спочатку кажу, а потім думаю.
— Жодної нетактовності. Це щира правда. І ти маєш слушність. То справді був зовсім інший світ, і я за ним не сумую. Постійна гонитва за грошима, правильні та страшенно дорогі школи для дівчат. Шикарні гостини, на які ми наймали офіціантів. Ремонт кухні, тому що Гарлі Райтс із будинку навпроти оновив свою, а Доді не може йому поступатися. А ці постійні переживання про гроші, про ринок акцій, про виплати банку, про те, що колись стану нікому не потрібним… Бувало, ночами не міг заснути. І заради чого? Але я це зрозумів лише після того, як звільнився.
— А зараз усе гаразд?
— У якому сенсі?
— У фінансовому, мабуть.
— Так, у нас усе добре. Навіть чудово. Заробляємо ми небагато, але нам цілком вистачає.
— А на що ви живете? Кури?
— Та ні, — відказав Джеффрі, розсміявшись. — З ними більше роботи, ніж грошей. Влітку приїжджають туристи. Ми здаємо одну кімнату, ту, де ти зараз зупинилася, але ванна одна на всіх, тож багато за це не отримуємо. Між нашою ділянкою і сусідньою фермою є занедбана будівля, і ми подумуємо купити її та переобладнати під житло для туристів. Але роботи там багато, поки що не маємо на це часу. Серена теж трохи працює, робить букети на замовлення для весіль і різних свят, Бен і Емі навчаються в місцевій школі. Для мене це справжнє відкриття — як мало, виявляється, потрібно людині для життя.