— Ні, але сподіваюся, що незабаром будуть. Сер Ерскін-Ерл продасть мій маленький годинник. Ми вам ще не розповідали, але виявилося, що це надзвичайно рідкісний екземпляр. Колекційна річ. І дуже дорога. Тому я сказала, щоб він продав годинник.
— За вісімдесят тисяч?
— Це він назвав таку суму. А може, й за вісімдесят п’ять.
— У такому разі у вас не виникне жодних проблем. Щиро радий за вас! Уперед, Елфрідо!
— Треба буде найняти архітектора, а також отримати дозвіл на перепланування.
— Може, зверніться до лікаревої дружини? До Джанет Сінклер, вона ж архітекторка. До того ж місцева, тому добре знає всіх будівельників, столярів і сантехніків.
— Як думаєте, скільки часу триватиме ремонт?
— Думаю, місяців шість. Але не можу сказати точно.
— Тоді нам доведеться ще пожити в Естейт-хаусі.
— Ну звісно.
— А ти, Семе? Ти ж хочеш купити Естейт-хаус.
— Я зачекаю. Не можу ж я вигнати вас на вулицю.
— Але ж ти працюватимеш у Баклі. І де ти житимеш?
— Щось придумаю.
І тут Елфріді сяйнула геніальна ідея, і вона у своїй імпульсивній манері одразу ж нею поділилася:
— Можеш жити з нами. В Естейт-хаусі. Ти, Люсі, Оскар і я. У тебе ж уже є своя кімната. То й залишайся в ній.
Сем знову розсміявся.
— Елфрідо, перш ніж робити такі пропозиції, треба добре поміркувати.
— Чому?
— Бо ви можете передумати. Крім того, слід порадитися з Оскаром. Йому така ідея може не сподобатися.
— Ой, Оскар буде тільки радий, якщо ти залишишся. І я теж. Матиму нову роботу — здавати житло. Знаєш, я багато чим займалася у житті — була акторкою, хоч і не дуже хорошою, певний час працювала офіціанткою, навіть диванні подушки шила. А тепер стану домовласницею. Будь ласка, погоджуйся. У мене таке відчуття, що Естейт-хаус уже твій, хоч ти його ще й не купив. Ніби сама доля хотіла, щоб ти сюди приїхав і залишився тут жити.
— Дякую, — сказав Сем. — У такому разі я згоден, якщо, звісно, Оскар не заперечуватиме.
Коли всі повернулися з прогулянки, сонце вже хилилося до обрію.
Першими з’явилися Оскар, Керрі й Горас, який дуже хотів пити.
— Як погуляли? — спитала Елфріда, шукаючи миску для собаки в шафці.
— Чудово, — відповіла Керрі, розмотуючи шарф. — Місце божественне. І на узбережжі стільки пташок! Качки, баклани, чайки. Як у вас тут із Семом справи?
— Сем просто геній. Він уже розробив план. Оскаре, глянь обов’язково. Загалом роботи небагато. Так, дрібниці. Дещо знести, дещо добудувати, встановити плиту. Оскаре, не дивися на мене такими великими очима. Нічого складного немає. Джанет Сінклер стане нашою архітекторкою. Ще Сем каже, що треба запросити оцінника і замінити електрокабелі. Але загалом він вважає, що дім хороший. Ходімо покажу…
За пів години, поки чекали Рорі й Люсі, Оскар вислухав усі Семові ідеї, визнав, що вони цілком доцільні й погодився з його пропозиціями. Керрі теж була у захваті.
— Мені завжди подобалося, коли на першому поверсі одна велика вітальня, без зайвих стін і кімнат. Особливо в маленькому будинку. Збільшивши простір, ви отримаєте більше сонячного світла. Семе, ти розумний. Дуже розумний. Де ти навчився перепланування?
— Два останні місяці я живу в планах, проектах, архітекторських кресленнях… Було б дивно, якби я не навчився бодай чогось.
Уже майже стемніло. Глянувши на годинник, Керрі сказала, що вже час повертатися у Крейґан. Люсі ще треба накрити стіл до завтрашнього різдвяного обіду, а Керрі хотіла приготувати щось на вечерю.
— Ми ж підемо на нічну службу, Елфрідо? — запитала Керрі.
— Думаю, так. Оскар не хоче йти, а я планую.
— І я. Люсі й Сем теж. Тоді повечеряємо пізніше, бо вечір буде дуже довгий.
— Приїдемо додому і пограємо в карти, — запропонував Оскар. — Я знайшов кілька колод у нижній шухляді книжкової шафи. Хтось уміє грати в канасту?
— Хочете сказати, в самбу? — перепитав Сем. — Я вмію. Коли жив у Нью-Йорку, там усі від цієї гри божеволіли.
— А я не вмію, — зізналася Люсі.
— Нічого, — сказав він. — Ми з тобою будемо в парі.
Затим вони зібрали все, що залишилося від пікніка, познаходили свої рукавички й шапки — розподілили, хто з ким поїде. Одна компанія сіла в Семову автівку. Елфріда, Оскар і Горас лишилися замкнути будинок і вийшли, щоб їх провести.
Була лише четверта година, та на землю вже опустилися сині сутінки, а в сапфіровому небі сяяв ніжний молодик, тоненький, наче серп. Вкриті снігом пагорби ледь помітно мерехтіли в цьому дивному світлі, а відплив оголював піщане узбережжя. Кроншнепи й досі літали над пляжем, але решта пташок уже змовкли — на сьогодні вони своє відспівали.