— Ти хочеш сказати, що Ніколин чоловік може не схотіти лишати дівчинку з нами лише тому, що ми живемо «у гріху»?
— Саме так.
— Отже, ми повинні одружитися заради неї.
— Звучить не дуже романтично, але, по суті, так воно і є.
— Але Ґлорія…
— Ґлорія б зрозуміла нас як ніхто інший.
— Минуло замало часу, Оскаре.
— Знаю.
— Ти впевнений, що так можна?
— Упевнений. Бо я можу точно сказати одне — саме ти допомогла мені почати нове життя, саме ти зробила найтемніші й найболючіші часи не лише стерпними, а й певною мірою радісними. Я вважаю, що ти сама — радість. Повернутися в минуле неможливо. Для нас обох життя вже ніколи не буде таким, як раніше, але воно може бути іншим — і ти довела мені, що воно справді може стати хорошим. Я завжди казав, що ти здатна розсмішити мене. А ще ти зуміла закохати мене у себе. І тепер я не уявляю життя без тебе. Будь ласка, виходь за мене. Я б навіть став на одне коліно, якби в мене не задубіли від холоду ноги.
— От тільки цього робити не варто, — відказала Елфріда, нарешті знайшовши хустинку і висякавшись. — Але я справді, справді охоче і залюбки вийду за тебе заміж. Дякую, що зробив пропозицію.
Вона сховала хустинку, і Оскар знову взяв її за руку.
— Отже, ми заручені. Розповімо всім нашим? Чи поки що ні?
— Поки що ні. Пропоную трохи порадіти потай.
— Маєш слушність. Відсвяткуємо Різдво, потім я відвезу тебе в Кінґсферрі, куплю обручку з діамантом, і тоді розповімо про наше щастя всьому світові.
— Відверто кажучи, я не прихильниця діамантів, — знічено прошепотіла Елфріда.
— А що ж тоді тобі подарувати?
— Може, обручку з аквамарином?
Оскар розсміявся і поцілував її. Вони могли б ще довго сидіти отак, насолоджуючись щастям і спокоєм, але дрова в каміні догоріли, і в будинку стало холодно. Треба було повертатися додому. Надворі теж зробилося морозно — зима повернулася. З півночі налетів вітер і завив між гілками великого бука, що ріс навпроти їхніх воріт.
Елфріда, засунувши руки в кишені, роззирнулася. Місяць підіймався дедалі вище, з’явилася перша зірка.
— Ми повернемося, — сказала вона, не звертаючись ні до кого конкретно.
— Звісно.
Замкнувши двері, Оскар взяв її за руку, і вони рушили до воріт доріжкою, всипаною морською галькою. Горас біг поруч.
Вечір перед Різдвом
Вже майже восьма вечора, нам ще багато чого треба зробити, але я повинна все записати, щоб нічого не забути. Стільки всього сталося. Найгіршим був мамин дзвінок. Учора в розпал Елфрідиної вечірки вона зателефонувала і сказала, що вийшла заміж за Рендалла Фішера. Мабуть, нічого гіршого зі мною ще не траплялося. Я думала лише про те, що тепер доведеться переїжджати в Америку і я втрачу всіх друзів — або ж муситиму жити в бабусиній лондонській квартирі. А найприкріше те, що ні там, ні там я не буду нікому потрібна. Картина вимальовувалася надто похмура. І у мене сталася істерика, я дуже погано почувалася і кепсько повелася з Керрі. Але тепер усе минулося.
Я лишаюся тут, у Крейґані, з Елфрідою й Оскаром. Ходитиму в місцеву школу. Це Рорі всім сказав, що треба саме так зробити, і я дуже рада, що ми з ним поговорили, коли він налаштовував мені телевізор, тому добре знав, як мені живеться в Лондоні, тоді як інші про це й гадки не мали. Він мій найкращий друг. Наступного місяця він їде в Непал і дуже цьому радіє. Я сумуватиму, але ж ми обов’язково ще побачимося, коли він повернеться у серпні. Хоч що до того станеться, я обов’язково з ним побачуся. І тоді мені вже буде п’ятнадцять, а п’ятнадцять — це не чотирнадцять. Я буду вже значно старшою.
Сьогодні вранці я прокинулася з відчуттям, що все буде гаразд, і в мене ніби камінь з душі впав. Керрі зателефонувала бабусі й розповіла їй про наші плани, і та погодилася. Затим Керрі поговорила з мамою і вмовила і її. Відверто кажучи, мама не дуже й опиралася. Потім з нею поговорила і я. Старалася, щоб мій голос звучав не дуже радісно, щоб мама раптом не образилася і не передумала.
А потім прийшов Рорі, і ми приготували їжу для пікніка, і Сем відвіз нас у Коррідейл. Мені вже давно хотілося туди з’їздити. Там дуже гарно, до того ж день був чудовий — ні хмар, ні вітру, майже весна. Оскарів будинок невеличкий, але симпатичний. Розташований він у глибині території, а неподалік стоять ще кілька таких самих будиночків. Також там ростуть величезні дерева, а вдалині видно затоку й пагорби. Було дуже тихо, тільки пташки співали. Не чулося жодного звуку з дороги. Будинок невеличкий, трохи занедбаний і дуже холодний, але Оскар розпалив вогонь у каміні, і стало затишніше. Там є дві спальні, і в тій, де житиму я, темнувато, однак Елфріда сказала, що вони зроблять ремонт і стане значно краще. Сем запропонував безліч чудових ідей. І коли ремонт закінчиться, будинок буде не впізнати. Ще там є сад, теж дуже занехаяний, і щось схоже на маленьку терасу — ми на ній улаштували пікнік. Елфріда сказала, що по сусідству, у фермерів Кауперів теж є діти, які ходять у школу в Крейґан. Можливо, я їздитиму до школи разом з ними.