Елфріда здивовано глянула на нього. Він часто виводив Оскара перед сном, але ще ніколи не виходив прогулятися о такій порі.
— Прогуляєшся? І куди ж ви підете? На узбережжя?
— Не знаю. Просто хочеться подихати свіжим повітрям і розім’ятися. То чому б не взяти й собаку. Можливо, коли ви йтимете в церкву, я ще не повернуся, тож лишіть двері відчиненими. Я не спатиму, дочекаюся вас. Гарно вам провести час. Люсі, співай добре.
— Обіцяю, — кивнула вона.
І він вийшов, зачинивши за собою двері.
Елфріда сиділа, здивовано кліпаючи очима.
— Цікаво. Я думала, він сьогодні на тиждень наперед нагулявся.
— Ой, та нехай іде, Елфрідо, — сказала Керрі, сортуючи карти на три колоди — сині, червоні й у квіточку. — Люсі, допоможи мені. Можеш зібрати у квіточку. Як на мене, то гра чудова. На якомусь етапі самба переходить у канасту. Хоча підраховувати очки досить важко. Семе, запиши мені правила, щоб я не забула.
— Гаразд, запишу.
Карти розсортували і сховали.
Елфріда позбивала диванні подушки й попідіймала з підлоги газети.
Вогонь у каміні догорав, але вона не загасила його — просто поставила спереду ґратку, щоб розжарене вугілля не випало на підлогу.
— Гадаю, треба вже збиратися. Мабуть, людей буде багато, тому мусимо зайняти місця.
— Наче в театр ідемо, — сказала Люсі. — А в церкві буде холодно? Вдягнути червону куртку?
— Так. І теплі черевики.
У себе в кімнаті Елфріда зачесалася, освіжила помаду на губах, бризнула на шию духами.
Потім дістала із шафи теплу накидку й одягнула шапку, схожу на грілку для чайника. Затим сіла на ліжко і взула чоботи з хутром.
Взяла гроші для церковних зборів, хустинку на випадок, якщо переповнять емоції від різдвяних гімнів, і пару рукавичок.
Готова. Вона уважно оглянула себе у високому дзеркалі, себе, Елфріду Фіппс, яка незабаром стане місис Бланделл. І подумала, що має фантастичний вигляд. «Боже, я вже іду. І дякую».
Вийшовши зі своєї спальні, спустилася на кухню перевірити, чи все готово до різдвяного обіду, чи вимкнула вона плиту і чи не залишила увімкненим порожній чайник — таке траплялося доволі часто. Горас спав на своєму лежаку.
— Горасе, — насупилася вона, — я думала, Оскар повів тебе на прогулянку.
Горас глянув на неї і замахав хвостом.
— Він що, не взяв тебе?
Горас заплющив очі.
— Куди він пішов?
Горас нічого не відповів.
Вона знову піднялася нагору, у вітальню.
— Оскаре!
Але в кімнаті нікого не було, світло вимкнене. На сходовому майданчику вона побачила Сема — той одягав темно-синє пальто.
— Оскар кудись подівся.
— Він же пішов прогулятися з Горасом, — нагадав Сем.
— Ні, Горас лежить на лежаку. Загадка якась!
— Мабуть, Оскар утік у паб, — усміхнувшись, припустив Сем.
— Ну й думки в тебе.
— Не хвилюйтеся. Він уже дорослий хлопчик.
— Я і не хвилююся.
І це була правда. Просто Елфріда не розуміла, куди він міг подітися.
Люсі збігла сходами з мансарди.
— Я готова, Елфрідо! — вигукнула вона. — На пожертви якісь гроші брати?
— Так. У тебе щось є?
— П’ятдесят пенсів. Цього досить?
— Цілком. Де Керрі?
— Ще збирається.
— Гаразд, тоді ходімо вдвох, займемо всім місце. Семе, зачекаєш Керрі?
— Звісно.
Елфріда і Люсі спустилися вниз, і Сем, стоячи на сходовому майданчику, почув, як відчинилися і зачинилися вхідні двері.
Він стояв у спорожнілому будинку і чекав Керрі. З-за зачинених дверей її кімнати долинали звуки: відчинялися шухляди, зачинялися дверцята шафок. Але він зовсім не нервувався. За своє життя він частенько чекав жінок — у барах, у фоє театрів, за столиком ресторану. Він звик довго чекати Дебору, бо вона ніколи не була пунктуальною. А тепер у будинку, який колись стане його, він чекав Керрі.
— Ой, Семе. — Вона вийшла з кімнати і, побачивши його, трохи зніяковіла. — Ти мене чекаєш? Вибач, довго шукала шовковий шалик.
Модне пальто, хутряна шапка, високі блискучі чоботи. Шию м’яко огортає рожево-блакитний шалик. І попри те, що Сем уже закарбував у серці цей образ, Керрі ще ніколи не здавалася йому такою прекрасною.
— А де всі? Уже пішли?
— Так.
Він поклав руки їй на плечі, обійняв і поцілував. Зробив те, про що мріяв ще з того вечора, коли вона відчинила двері, а він стояв на порозі, припорошений снігом. Тому цілував довго. Коли нарешті відірвався від неї, побачив, що вона всміхається, а темні очі сяють, як ніколи доти.
— З Різдвом тебе, — сказав він.
— З Різдвом, Семе. Ходімо. Уже час іти.