Нарешті Горас зробив усі свої справи, вони хутко ускочили в теплий дім, і Елфріда зачинила двері. Затим поставила чайник, знайшла сковорідку й бекон. Заслала стіл картатою скатертиною, поставила чашки й тарілки. Потім яйця. Оскар обожнював гарячі сніданки, і хоч Елфріда з ним не їла, однак любила аромат смаженого бекону.
Спершу вона обережно підсмажила тост. На цій старомодній кухні це було надскладне завдання — найкращі часи тостера вже давно минули, він був дуже старий і поводився відповідно. Інколи він викидав два доволі пристойно підсмажені шматочки хліба. Іноді випльовував взагалі непросмажені. А часом, коли був не в гуморі, забував вимикатися, і тоді кухня наповнювалася чорним димом, а підгорілі скибки навіть чайки не хотіли їсти.
Елфріда час від часу думала, що треба купити новий тостер. На центральній вулиці розмістилася невеличка крамничка «Вільям Крофт. Електротовари». У вітринах стояли мікрохвильовки, фени, праски і вафельниці, а також інші дива техніки, без яких Елфріда спокійно могла обійтися. Але тостер був потрібен. Якось вона навіть туди зайшла, але ціни кусалися, і вона вийшла з порожніми руками.
З грошима було важкувато. Зараз, коли вона не підробляла пошиттям декоративних подушок, їй постійно бракувало коштів. І Елфріда завжди з нетерпінням чекала понеділка, аби піти на пошту й отримати пенсію. Часом вона подумувала, що непогано було б здати комусь будинок на Полтонс-роу з поквартальною оплатою — хай і невеликий, але все-таки стабільний дохід. Але як організовувати це із Сатерленда, вона й гадки не мала, тому відкинула цю спокусливу ідею. Як з фінансами в Оскара, вона не знала, і питати, ясна річ, не збиралася. Можливо, він мав якісь заощадження, акції чи частку від доходу якоїсь фірми. У Ґранжі Оскар жив розкішно, але все це оплачувала Ґлорія.
Тож Елфріда й далі мучилася зі старим тостером, вирішивши, що якщо й заощадить якусь копійку, то краще витратить її на книжку чи квіти.
Сьогодні тостер був у гуморі, і незабаром аромат бекону змішався із запахом підсмаженого хліба й гарячої кави. Кава — це найважливіше. Елфріда сиділа за столом і пила першу чашку, коли вниз спустився Оскар. Вона одразу звернула увагу на зміну в його зовнішньому вигляді. Зазвичай він носив теплі сорочки й пуловер. Сьогодні ж він не лише вбрався в одну зі своїх найкращих сорочок, а ще й пов’язав краватку, а зверху вдягнув жилет і гарний твідовий піджак.
— Чудово сьогодні виглядаєш, — відзначила вона, окинувши його поглядом.
— Дякую. Радий, що ти помітила.
— А чому ти сьогодні такий?
Оскар узяв тарілку з яйцями й беконом з плити, де вона лишила її, щоб сніданок не вистиг.
— Бо сьогодні субота.
— Така собі причина.
— А ще тому, що я не повинен перетворитися на стару руїну.
— Краватка навряд чи допоможе.
Оскар сів, і вона налила йому кави.
— Дякую, — сказав він. — Ні, ти маєш слушність. Я справді трохи причепурився, бо хочу сходити в гості.
Елфріда неабияк здивувалася, але виду не подала.
— І до кого підеш?
— До Роуз Міллер.
— Хто така Роуз Міллер?
— Моя давня подруга.
— Ти про неї ніколи не згадував. Мені вже починати божеволіти від ревнощів?
— Навряд чи. Їй років вісімдесят п’ять, не менше. Колись вона працювала покоївкою в бабусі. А зараз живе у Коррідейлі в маленькому будиночку під солом’яним дахом. Хочу відвідати її.
— Чому це ти раптом вирішив піти в гості до бабусиної покоївки? Ти ж нікого не хотів бачити, усіх уникав, поводився так, наче ховаєшся від поліції…
— А ти що, проти?
— Любий Оскаре, та я просто в захваті! Проте не дуже розумію, завдяки чому відбулася така раптова зміна.
Оскар поставив чашку. Коли ж знову заговорив, його голос звучав зовсім інакше — Оскар уже не жартував.
— Це через вчорашню зустріч. Ну, з тим чоловіком, Пітером Кеннеді, священником. Я по-дурному повівся. Так грубо. І ще одне… Останні кілька тижнів я думав, що про мене тут ніхто не знає, але ж це не так. Якщо Пітер Кеннеді про мене почув, то й інші теж знають, що я приїхав. Просто вони ввічливі й тактовні люди, тож не прийдуть і не стукатимуть у двері. Містечко маленьке, новини поширюються, як лісова пожежа. Роуз Міллер напевно вже чула, що я повернувся. І дуже образиться, якщо я не навідаюся до неї. Тому вирішив з’їздити до неї. Куплю їй квіти в Артура Сніда, посидимо, позгадуємо минуле. Тобі ж не потрібен зараз автомобіль?