Оскар не витримав.
— Я, — твердо сказав він. — Я — найближчий родич майора Біллікліффа. Оскар Бланделл. Можете записати. Естейт-хаус. Крейґан.
Сестра записала.
— Ваш номер телефону?
Оскар продиктував і його.
Нарешті все було написано, зафіксовано і підписано. Оскар уже зібрався іти і попрощався з майором.
— Ти ще приїдеш?
— Звісно. Якщо нас снігом не засипле.
— Дякую, що привіз мене. Я твій боржник.
— Не переймайтеся. Дрібниці.
І Оскар поїхав, залишивши старого чоловіка та його валізу. Всю дорогу він переконував себе, що нічого поганого не сталося і він нікого не зрадив.
Він більше нічого не міг зробити. Коли будуть якісь новини про стан здоров’я Ґодфрі Біллікліффа, вони з Елфрідою обов’язково провідають його. Елфріда точно зуміє розрадити майора. І, напевно, привезе йому винограду.
Об стіну будинку вдарив порив вітру. Оскар зарився обличчям у подушку, заплющив очі й почав думати про Франческу. Таке часто траплялося, коли йому не спалося вночі, і він боявся, щоб його знову не накрило нестерпним болем утрати. Франческа.
Він беззвучно, самими губами вимовив її ім’я. Франческа. І ковзнув рукою під подушку, шукаючи хустинку, — знав, що зараз, напевно, розплачеться. Але стримався. І раптом уперше за стільки тижнів відчув на душі полегшення. Франческа.
Він уявив, як вона біжить йому назустріч залитою сонячним світлом галявиною біля Ґранжа. Цей її образ так і лишився у нього перед очима — пронизливо сумний, але якийсь особливо ніжний.
Він так і заснув, милуючись донькою.
Ранок виявився похмурим. Крига, яка вчора виблискувала на тротуарах, сьогодні потонула в потоках дощу зі снігом, який принесло з моря, і вулиці наповнилися мокрими парасольками, що підстрибували над головами перехожих. Вдень вулицею в напрямку складу проїхала гуркотлива вантажівка — під бризковики набився сніг, двірники працювали щосили.
Після обіду — суп і сир стілтон, який Елфріда знайшла в супермаркеті, — вона взяла блокнот і почала складати список.
— Треба все продумати, — сказала вона Оскарові, — щоб нічого не забути. Часу обмаль. Вони приїдуть у п’ятницю. Як гадаєш, Люсі потрібен туалетний столик?
Оскар, який намагався розгадати кросворд у The Times, шляхетно відклав газету і зняв окуляри, ніби без них йому думатиметься краще. Але спромігся лише на коротку відповідь:
— Гадки не маю.
— І ще, звісно, ліжко.
А за хвилю, подумавши і при цьому неабияк напружившись, Оскар запропонував:
— І, мабуть, шафу?
— Ми під тим похилим дахом шафу ніяк не поставимо. Вистачить і гачків на стінах. А ще потрібні вішаки для верхнього одягу.
І Елфріда записала це у свій блокнот.
Оскар відкинувся на спинку й зацікавлено спостерігав за Елфрідою.
Він ще ніколи не бачив її такою зосередженою і зібраною. На якусь мить вона нагадала йому Ґлорію, яка завжди все планувала, продумувала до дрібниць і складала списки.
— Коли прийде місис Кеннеді?
— Сказала, буде о пів на другу. Я хочу взяти твій автомобіль. Тобі ж він сьогодні не потрібен?
— Ні.
— Якщо раптом захочеш пройтися, можеш вигуляти Гораса.
— Побачимо, — ухильно відповів Оскар і повернувся до кросворда.
Коли прийшла Табіта Кеннеді, Елфріда саме знімала з мотузки в саду мокру білизну, яку загалом не варто було туди сьогодні й вивішувати. Тому коли у двері подзвонили, спускатися й відчиняти довелося Оскару.
Табіта була в теплих чоботах і дощовику, але без шапки, і її темне волосся розвівалося на вітрі. Вона підняла руку, щоби прибрати пасемце зі щоки.
— Добрий день. Я Табіта.
— Вітаю. Заходьте, надворі мокро. Елфріда знімає білизну з мотузки. Я Оскар Бланделл.
— Я знаю, — відказала вона, мило всміхнувшись. — Як ваші справи? — Вони потисли одне одному руки. — Сподіваюся, я не зарано прийшла.
— Ні, зовсім ні. Ходімо нагору, там затишніше, ніж тут.
Він пішов уперед, вона — за ним, невимушено розмовляючи, наче знала його все життя.
— Цей дощ після морозної краси — суцільне розчарування, так? По всьому місту труби полопалися, сантехнік з ніг збився. — У вітальні яскраво палав вогонь, а у вазі стояли гіацинти з крамнички Артура Сніда, й аромат наповнював усю кімнату. — Ой, який божественний запах! Пахне весною! Я казала Елфріді, що поїдемо вашою автівкою, але Пітер сьогодні вдома, тож я взяла нашу. Він на все ладен, тільки б не їхати зі мною на закупи.
— Розумію. І дякую вам, що допомагаєте Елфріді.
— О, це я залюбки! Обожнюю витрачати чужі гроші. Ми, мабуть, доволі пізно повернемося. Базар працює до п’ятої, а потім ми ще десь чаю вип’ємо.