— Цей дім колись належав до маєтку «Коррідейл», — як справжній екскурсовод почала розповідати Елфріда. — Тут жив управитель зі своєю сім’єю, тому будинок такий великий. Нам дісталися деякі меблі, і цього досить. Не бачимо сенсу щось докуповувати. — Вона відчинила одні двері: — Оце була контора управителя. Як бачиш, ми сюди взагалі не заходимо. Тут зібраний увесь непотріб, наче в лавці лахмітника. А це — наша їдальня. Дуже похмура кімната.
Кімната й справді була темна і непривітна. Мабуть, тут колись влаштовували довгі, нудні вечері.
— Але стіл пречудовий, — усміхнулася Керрі. — І буфет! Та в ньому поміститься не один шматок оленини. Ти ба, і піаніно є! Може, влаштуємо концерт?
— Думаю, не вдасться. Його бозна-коли налаштовували.
— Але ж Оскар грає на піаніно.
— Зараз ні. Нині він тільки слухає музику, а сам не грає.
Вони піднялися нагору.
— Кімната Люсі на мансардному поверсі. Я там усе для неї облаштувала. І чомусь мені здається, що вона сама захоче тобі її показати. Вітальню ти вже бачила, санвузли теж. А це, — Елфріда відчинила ще одні двері, — друга гостьова спальня. Спершу я хотіла поселити Люсі сюди, але кімната дуже маленька і темна. На мансарді їй буде значно краще. Та і я залюбки навела там лад.
Керрі зазирнула в маленьку, непримітну кімнатку, яку майже повністю займало величезне ліжко. Тут явно ніхто не жив. І раптом Керрі відчула певний дискомфорт, бо здогадалася, про що далі піде мова. Вона попросила показати їй будинок. Не більше. Їй просто було цікаво. Але тепер почала розуміти, що невинне, на перший погляд, прохання насправді виявилося не таким уже й невинним.
— Елфрідо… — нерішуче мовила Керрі.
Та Елфріда або не почула, або не звернула уваги. Натомість вона різко, навіть дещо виклично, відчинила останні двері.
— А це, — сказала Елфріда, — це наша спальня.
Простора, дещо навіть помпезна кімната. Колишня хазяйська спальня. Крізь високі вікна проникає слабке надвечірнє світло. А ще видно церкву й вулицю. Попід стінами стояли величезна шафа у вікторіанському стилі, туалетний столик і комод із шухлядами. І дуже високе й широке ліжко. На ньому лежала червона шовкова Елфрідина шаль — вишивка вицвіла і краї трохи обтріпалася, але це була точно та сама чарівна яскрава шаль, яку Керрі бачила у неї в Патні.
Були тут ще й інші речі. Чоловічі помазки та гребінці зі слонової кістки на комоді, пара брогів біля стільця, темно-синя піжама, складена на подушці. І стояв приємний чоловічий запах — суміш полірованої шкіри і рому.
Запала пауза. Керрі, глянувши на Елфріду, помітила, що та наче трохи зніяковіла. Це здалося їй трохи цікавим, позаяк Елфріда ніколи не соромилася своїх численних і різноманітних любовних пригод.
— Ти не шокована? — запитала Елфріда.
— Елфрідо, це ж я. А я не Доді.
— Я знаю.
— Ви спите разом?
Елфріда кивнула.
— Ви коханці?
— Так.
Керрі подумала про Оскара — чарівного елегантного чоловіка з густим білим волоссям і добрим обличчям.
— Я рада за тебе, — сказала вона.
— А я рада, що ти рада, — мовила Елфріда і додала: — Але я повинна все тобі пояснити.
— Нічого ти мені не повинна пояснювати.
— Ні, я хочу. У Шотландію ми з Оскаром приїхали аж із Дібтона. Практично всю дорогу кермувала я. Погода стояла жахлива, траси були перевантажені. До цього в нас було кілька важких днів — мусили попрощатися з усіма, все організовували. Ми обоє страшенно виснажилися. Поки їхали, Оскар майже не розмовляв. Коли стемніло, ми звернули на якомусь перехресті й направилися у графство Нортумберленд. Оскар сказав, що пам’ятає, ніби там було маленьке містечко зі старим готелем на головній вулиці. Якимось дивом ми знайшли і містечко, і готель. Я лишилася в автівці з Горасом, а Оскар пішов запитати, чи є вільні номери.
Незабаром він повернувся і сказав, що із собакою в готель беруть, але в них є лише один вільний номер із двоспальним ліжком. Я так втомилася, що заснула б і в коморі, тож сказала Оскару брати той номер. Ми зареєструвалися як містер і місис Оскар Бланделл. Я почувалася як дівчинка, яка втекла на вихідні з бойфрендом.
Ми сходили по черзі в душ, щось випили, повечеряли. Планували виїжджати рано, тож одразу піднялися до себе в номер. Щойно переступили поріг, почали по-дурному сперечатися — Оскар казав, що спатиме на дивані, а я наполягала, що ляжу на підлозі з Горасом. А потім ми втомилися сперечатися, обоє лягли на ліжко і швидко заснули.
Тоді я ще не знала, що Оскара мучать нічні кошмари. Він потім мені розповів, що це почалося після аварії. Він навіть став боятися лягати спати. Уночі я прокинулася від його криків і страшенно перелякалася. Зрозуміла, що треба його розбудити. Прокинувшись, він заплакав. Почувався він жахливо. Я принесла йому води, спробувала бодай трохи заспокоїти, а тоді обійняла і не відпускала, аж поки він знову заснув. Після такого я б уже ніколи не лишила його на ніч самого. Коли ми приїхали сюди, він почав хвилювався про те, що подумають і скажуть люди. Одна дуже приємна жінка, звати її місис Снід, приходить до нас прибирати. І він боявся, що вона почне пліткувати, а люди стануть нас засуджувати, погано про нас думатимуть. Але я сказала, що мене зовсім не обходить їхня думка і що я ніколи його не кину.