З-під сивих цупких кучериків дзеленчали дешеві рожеві сережки під колір спортивного костюма.
— Вона в ліжку. Прихворіла трохи.
— Ой, шкода. У лікаря вже була?
— Елфріда йому зателефонує і попросить зайти.
— Гм, — задумливо хмикнула місис Снід і глянула на Елфріду. — Оце так прикрість. Не встигла приїхати, а вже захворіла. От не пощастило. Ти ж Люсі, так? Місис Фіппс мені про тебе розповідала. Як тобі твоя кімната? Ми всі чудово провели час, поки її обставляли. Раніше там було просто горище.
— Хочете чаю, місис Снід? — спитала Елфріда.
Місис Снід охоче погодилася і швиденько сіла до столу.
Люсі знала, що бабуся не пережила б такого панібратства, а отже, місис Снід тепер їй подобалася ще більше.
Після сніданку місис Снід пішла прибирати, Люсі з Оскаром мили посуд, а Елфріда зателефонувала лікареві.
О десятій подзвонили у двері, і Люсі побігла вниз, щоб відчинити, але побачила, що доктор Сінклер уже сам зайшов і витирає черевики об килимок.
Він підвів очі.
— Привіт, — із сильним шотландським акцентом сказав він, побачивши Люсі. Лікар був зовсім молодим, з обвітреним обличчям і рудими бровами, схожими на гусениць. — Ти хто?
— Я Люсі Веслі. Я тут гостюю.
— Зрозумів. А де хвора?
— Нагорі.
— Докторе Сінклере, ви просто святий! — вигукнула Елфріда, перехилившись через поруччя. — Дякую, що прийшли.
Лікар попрямував нагору, а Люсі пішла на кухню, де місис Снід сортувала білизну, щоби поставити прати.
— То лікар прийшов? Сподіваюся, у твоєї тітоньки нічого серйозного.
— Думаю, це просто застуда. Вона ще в літаку почувалася зле. Мені так її шкода.
— Ой, та не хвилюйся. Все минеться. Допоможеш мені? Треба збігати нагору і принести рушники з ванної місис Фіппс. А потім я дам тобі чисті, і ти знову віднесеш їх нагору.
Доктор Сінклер пробув недовго. Вони з Елфрідою зайшли до Керрі — Люсі чула, як вони розмовляли за зачиненими дверима, поки збирала рушники. Люсі раділа, що лікар так швидко прийшов, і сподівалася, що в Керрі немає ніякої жахливої інфекції, через яку доведеться приймати антибіотики й два тижні лежати в ліжку.
Вийшовши з Керріної кімнати, лікар пішов у вітальню до Оскара.
Упоравшись із рушниками, Люсі трохи постояла в холі, а потім не витримала і теж пішла у вітальню. Усі троє сиділи й говорили про якогось майора Біллікліффа, який дуже хворіє і лежить у лікарні в Інвернессі. У всіх були сумні обличчя. Аж тут Елфріда обернулася і побачила у дверях Люсі.
— Не хвилюйся ти так, Люсі, — сказала вона, усміхнувшись.
Лікар звівся на ноги.
— З Керрі все гаразд? — спитала Люсі.
— Так, усе буде нормально. Треба багато пити й відпочивати. Я ще прописав ліки від кашлю. День-два полежить і одужає.
У Люсі наче камінь з душі спав.
— Можна до неї зайти? — запитала вона.
— Я б не радив. Нехай відпочиває.
— Може, візьми Гораса і йдіть погуляйте? — запропонувала Елфріда.
— А куди ти підеш, Люсі? — спитав лікар.
— Думала пройтися узбережжям.
— Пташками цікавишся?
— Та я навіть не знаю, як вони називаються.
— Біля моря можна побачити дуже красивих пташок. Я завтра зайду до твоєї тітки і принесу тобі книжку про птахів. Тоді й подивишся, хто є хто.
— Дякую.
— Нема за що. Так, мушу вже йти. Містере Бланделле, будемо на зв’язку. До побачення, місис Фіппс.
Лікар пішов, зачинивши за собою двері. Люсі бачила у вікно, як він сів в автівку і поїхав до наступного пацієнта. На пасажирському сидінні у нього сидів собака і дивився у вікно — великий спанієль з довгими вухами. Мабуть, добре бути лікарем у маленькому містечку і їздити на виклики із собакою, подумала Люсі.
Місис Снід мала слушність. День справді видався не дощовий, але дуже похмурий. Шкода, звісно, що погода зіпсувалася, адже вихідні були ясні й тихі, Оскар навіть зміг розпалити багаття. З Горасом на повідці Люсі вийшла з двору, пройшла через площу і повернула на дорогу, що вела до гольф-клубу. Сьогодні охочих пограти було небагато — лише кілька автівок стояло на паркувальному майданчику. Дорога простяглася через поле для гольфу, поступово підіймаючись угору. Зійшовши на вершину пагорба, Люсі побачила горизонт, холодний і завмерлий, наче сталевий, а над головою здіймалося небесне склепіння з поодинокими хмарами. Уже почався приплив, і на блискучий мокрий пісок накочувалися хвильки. Вдалечині виднівся маяк. Люсі підійшла до невеличкого паркувального майданчика і побачила зграю чайок, які дзьобали щось у смітнику. Мабуть, шукали шматочки хліба чи зіпсутий сандвіч. Горас теж помітив їх і загавкав. Чайки здійнялися вгору, трохи покружляли і знову опустилися на смітник.