— Що все це означає? Чого ви хочете?
— Нам потрібна аудієнція, синку, — втрутилася На-стоятелька.
Вона всією своєю вагою повисла на руці Офелії.
— Абсолютно неможливо. Це абсолютно неможливо! Повертайтеся завтра. — Учений змахнув тростиною в нічному повітрі, указуючи на хмари, що були, мов павутиння, пошматовані вітром. — Це перше нічне прояснення за цілий тиждень! І Артеміда абсолютно завалена роботою! Абсолютно!
— Це ненадовго, — різко сказав Торн, що вже вийшов з фіакра, тримаючи скриньку під пахвою.
Учений марно силкувався прибрати пасма волосся, що гойдалися перед очима.
— Навіть якби йшлося про частку секунди, повторюю: це абсолютно неможливо. У нас інвентаризація в самому розпалі. Четверте видання каталогу «Astronomiae instau-ratae mechanica»[1]. Це абсолютний пріоритет.
«Шість!» — подумки зраділа Офелія. Вона ще ніколи нечула, щоб «абсолютно» повторили стільки разів поспіль.
Торн двома широкими кроками подолав сходи й випростався на повен зріст перед ученим, який одразу зробив крок назад. Вітер скуйовдив світлі пасма цього страховидла й розтягнув шворки на шубі, так що стало видно руків’я пістолета на поясі. Раптом Торн випростав руку. Від різкого руху вчений аж підскочив, але виявилося, що це лише кишеньковий годинник, яким Торн махнув у нього під носом.
— Десять хвилин, ані секунди більше. Де я можу знайти мадам Артеміду?
Старий указав тростиною на головний купол — велика тріщина розрізала його, наче скарбничку для монеток.
— Вона біля телескопа.
Не дякуючи й не озираючись, Торн рушив уперед. Його чоботи цокотіли по мармурі. Обличчя матері під великим капелюхом почервоніло від приниження і гніву. Тому вона зігнала злість на Офелії, коли та зашпорталася на слизькій підлозі й, падаючи, ледь не потягнула за собою Настоятельку:
— Невже ти ніколи не позбавишся своєї незграбності?! Мені постійно за тебе соромно!
Офелія навпомацки шукала окуляри на плитах тераси. Коли ж вона їх начепила, перед нею постали одразу три величезні материні сукні: скло тріснуло.
— А цей невіглас... навіть не подумав почекати нас, — пробурчала мати, підбираючи поли. — Мсьє Торн, будь ласка, не так швидко!
Торн удав, ніби не чує, і увійшов до вестибюля Обсерваторії з маленького скринькою під пахвою. Вій войовничо йшов уперед, без стуку відчиняючи всі двері поспіль. Його статура височіла над юрбою вчених, що роїлися в коридорах та голосно коментували карти сузір’їв.
Офелія ішла за ним, закутавшись у шалик. Крізь тріснуте скло окулярів вона бачила лише силует Торна, розбитий на друзки. Він був такий високий у своїй кудлатій шкурі, що зі спини справді скидався на білого ведмедя.
Офелія відверто насолоджувалася ситуацією: цей чоловік поводився просто обурливо, і все це здавалося надто незвичним, щоб бути правдою. Коли Торн почав підніматися гвинтовими сходами, Офелія знову подала руку На-стоятельці, щоб допомогти тій подолати крутий підйом.
— Чи можу я поставити вам запитання? — прошепотіла вона.
— Можеш, дівчинко, — усміхнулася Настоятелька.
Учений, що спускався сходами, штовхнув їх і помчав далі, не вибачившись. Він рвав на собі волосся і кричав, як навіжений, що ніколи не помилявся у своїх підрахунках і цієї ночі він цього не допустить.
— Скажіть, скільки ще образ має зазнати наша родина, щоб розірвати ці заручини? — запитала Офелія.
Її запитання прийняли холодно: Настоятелька відсторонила руку дівчини, на яку щойно спиралася, і насунула на чоло чорну мантилью. Тепер було видно лише її воронячий ніс та посмішку на зморшкуватих губах.
— На що ти жалієшся, дитино? Як на мене, цей юнак просто чарівний!
Геть спантеличена, Офелія дивилася на чорну згорблену постать Настоятельки, що завзято підкорювала сходинки. «Невже вона також глузує з мене?» — думала дівчина.
Похмурий голос Торна пролунав у ротонді, куди він щойно зайшов:
— Мадам, ваш брат прислав мене до вас.
Офелія не хотіла пропустити зустріч з Артемідою. Вона поквапилася вскочити в металеві двері, на яких досі теліпалася табличка:
НЕ ТУРБУВАТИ! ТРИВАЄ СПОСТЕРЕЖЕННЯ.
Щосили мружачись у тріснутих окулярах, дівчина пробиралася темною залою. Раптом вона почула перед собою щось схоже на шурхіт крил: це її мати, закипаючи, почала махати віялом, щоб остудити голову. Що ж до Торна, то Офелія змогла розгледіти його настовбурчену шкуру лише тоді, коли один за одним почали загорятися настінні ліхтарі.
— Мій брат? Котрий з них?
Цей хрипкий шепіт, більше схожий на скрегіт жорна, ніж на жіночий голос, долинув крізь плутанину складних металевих конструкцій зали. Офелія намагалася визначити, звідки він походить. Вона обвела поглядом підмостки, що здіймалися спіраллю до самого купола, а потім спускалися вздовж мідної труби телескопа, фокусна відстань якого майже вшестеро перевищувала її власний зріст. Нарешті вона побачила Артеміду, що схилилася над лінзою телескопа. Її фігура в очах Офелії розкололася на три частини. Слід було якомога швидше полагодити окуляри.