— Родини? — перепитала Офелія своїм тихим голосом.
— Так, дівчинко моя. Наше генеалогічне древо має більше розгалужень, аніж ваше. Від самого створення ковчега воно розділилося на численні цілком окремі гілки, і якщо вони переплітаються між собою, це супроводжують великі застороги... або вбивства.
— Як чудово! — прокоментувала тітка Розеліна, енергійно витираючи губи серветкою.
Офелія колупалася у своєму лососі, боязко знімаючи шкірку. Зазвичай вона не могла з’їсти ані шматочка риби, не вдавившись кісткою. Дівчина крадькома позирала на Торна — їй було незатишно сидіти прямо навпроти нього, однак він більше уваги приділяв своїй тарілці, аніж усім разом узятим людям, які зібралися за столом. Її наречений з такою похмурою міною жував рибу, що здавалося, ніби їсть він щось гидке. Тому ж і худющий... Торн мав такі довгі ноги, що Офелія мусила прибрати свої під стілець, щоб не зачепити його, хоч і сиділа по інший бік широкого стола.
Поправивши окуляри, вона потай спостерігала за бабусею, яка згорбилася за столом поруч із Торном, з апетитом жуючи рибу.
Що вона там сказала, зустрівши їх? «На допомогу Драконам прибула свіжа кров»...
— Дракони... — раптом прошепотіла Офелія. — Це назва вашої родини?
Беренільда звела догори бездоганно вискублені брови й здивовано поглянула на Торна.
— Ти їм узагалі нічого не пояснив? Що взагалі ти робив під час подорожі?
Вона похитала головою, чи то розпачливо, чи то глузливо війнувши своїми гарними кучерями, і кинула на Офелію іскристий погляд.
— Так, люба моя дівчинко, це наше родове ім’я. Зараз при дворі мають вагу три клани, зокрема й наш. Як ви вже знаєте, ми тут не дуже любимо одне одного. Клан Драконів потужний і викликає страх, але він нечисленний. Ви хутко з усіма познайомитеся, дитино моя!
Спиною Офелії, від потилиці до пояса пробігла дрож. Вона подумала про відведену їй роль у цьому клані — і нараз її охопило лихе передчуття. «Нова кров»? Народити купу дітей — ось яку роль їй тут призначили.
Вона стала пильно роздивлятися Торна. Завважила його сухе неприязне обличчя, велетенське кістляве тіло, зверхній погляд очей, що уникав її погляду, жорстку манеру триматися. Від самої лише думки про ближче знайомство із цим чоловіком Офелія впустила виделку на килим. Вона хотіла нахилитися і підняти її, але вдягнений у фрак стариган одразу вигулькнув із затінку й подав їй нову.
— Перепрошую, мадам, — знову озвалася тітка Розеліна. — Ви хочете сказати, що цей шлюб може піддати небезпеці життя моєї племінниці, бо комусь при дворі вдарить у голову якесь безумство?
— Бідолашна моя подруго, — сказала Беренільда, продовжуючи незворушно різати рибу в себе на тарілці. — Гадаю, спроба залякати Торна — лише часточка довгої ланки подій.
Офелія закашлялася, прикриваючи рот серветкою, і мало не вдавилася риб’ячою кісткою.
— Маячня! — обурилася тітка, кинувши на Офелію багатозначний погляд. — Це дівча навіть мухи не скривдить. Хто міг би з нею ворогувати?
Наречений роздратовано пустив очі під лоба. Офелія принишкла, згрібаючи кісточки на край тарілки. Вона лише здавалася неуважною, а насправді слухала, спостерігала й думала.
— Мадам Розеліно, — відповіла Беренільда м’яким, ніби шовк, голосом. — Ви маєте зрозуміти, що союз з іншим ковчегом у Небограді вважають захопленням влади. Як вам розповісти про це, не шокувавши... — тихо промовила вона сама до себе, примруживши величезні вологі очі. — Жінки з вашого роду відомі плодючістю.
— Плодючістю? — перепитала заскочена зненацька тітка.
Офелія поправила окуляри, що з’їхали на кінчик носа, коли вона схилилася над тарілкою.
Що ж, усе прояснилося.
Вона уважно вдивлялася в Торна, який сидів навпроти. Хоч як старанно він уникав її погляду, але його обличчя виказувало таку саму відразу, що і її. Від цього стало спокійніше. Офелія повільно випила склянку води, щоб відпустило стиснуте горло. Чи мала вона зараз, посеред сімейного застілля, повідомити, що не має жодного наміру ділити ложе із цим чоловіком? Очевидно, це справило б не дуже добре враження. Крім того, було ще дещо... Дівчина не могла достеменно визначити, що саме, але повіки Беренільди стрепенулися — здавалося, що, пояснюючи свої міркування, вона докладає зусиль, щоб дивитися в очі гостям. Торнова тітка вагалася? Замовчувала щось? Важко було визначити, але Офелія не мала сумніву: тут щось криється.
— Ми геть нічого не знали про ваше становище, — зиічено пробурмотіла Розеліна. — Я повинна звернутися до своєї родини, мадам Беренільдо. Ваша розповідь може стати на заваді цим заручинам.