Відійшов до вікна без фіранок. Голе скло, блакитно-сірий дніпровський пейзаж за ним.
— А на фото, які ви бачили у прокуратурі?
— Я з Травкою Голуб.
— Вас пасуть.
— Навіщо?
— Добре дізнатися не запізно.
— Це глупство. Навіщо мене пасти?
— Комусь важлива ваша деморалізація. Є такий стратегічний хід — фальшивий наступ. Десь влаштовується великий галас та імітація наступу військ. Туди відтягуються сили ворога, а на оголеній ділянці фронту робиться справжній прорив. Хтось у такий спосіб прикриває свою участь у злочині. Іншої версії у мене немає.
— Ви… теж вважаєте це свідомим злочином?
— А хто ще так вважає?
— Слідча прокуратури Кулик Тетяна Іванівна.
— Про все, що відбуватиметься в прокуратурі, розповідайте мені. Поміркуймо:
Андрій і ваші діти. Хто з них — об’єкт злочину, а хто — випадкова жертва? Припустити, що учні й Андрій якось поєднані — не випадає. Прибрати Андрія, а замаскувати злочин у такий спосіб? Андрія до лицею я не направляв. Усі наряди в нас записуються, легко перевірити.
— Ви могли по-дружньому попросити, без запису.
— Міг. Але цього дня він повністю залежав від свого кліента — Кузьменка-старшого.
Що Андрій може опинитися в ліцеї, нихто взагалі не знав.
Візит за хлопчиком — ситуаційний. Прорахувати таке неможливо. То більше, що жоден з охоронців ніколи не забирав пацана з ліцею. Чиста випадковість.
— У вашому бизнесі є конкурентна боротьба?
— Гарне запитання. Я собі його теж ставив. Прибрати Андрія могли конкуренти. Але не так і не там. Обрати місцем вбивства ліцей, в якому вчаться іноземці… Якщо справа вийде назовні — це буде державний головний біль. Міжнародній скандал. Кому це потрібно? Никому.
— А хто міг його… прибрати?
— Ми всі працюємо в бізнесі. Там — гроші. І чималі. Перегуда — співвласник моєї фірми.
— Капіталіст, співвласник фірми, сам працює охоронцем?
— Фірма маленька, людей бракує.
— Фірма маленька, людей бракує… — повторила Зірка. — Про які грубі гроші щойно йшлося?
— Я вас недооцінив. Відповідаю: прибрати могли. Але не так і не там.
— Ви хочете сказати, що безневинна жертва — Перегуда, а не мої діти…
— Гаразд, поставимо питання так: хто і навіщо? Радше — навіщо і хто? Хочу почути вашу думку.
— Безглуздя.
— А ще?
— Безглуздя. Як і припущення щодо свідомого злочину.
Немає причин для масового вбивства дітей. Серед батьків постраждалих — жодного олігарха, жодного супер-банкіра, жодного депутата, жодного супер-журналіста, кого там іще вбивають? Вони нікому не стояли на заваді. Нікого з батьків не шантажували, нічого не вимагали, смерть дітей нікому нічого не дала. Вам що-небудь казав Андрій у лікарні, дав зачіпку?
— Він майже не приходив до тями. Щоправда, згадав про свій новий мобільник, з відеокамерою, дуже дорогий. Андрій любив такі забавки, цей привіз собі з Сингапура, куди їздив у відпустку, тішився ним, казав, що у нас другого такого не знайти. До речі, ви не пам’ятаєте, чи був у нього ця трубка, коли ви побачилися в їдальні?
Зірка подумки прокрутила кадри приходу до ліцейської їдальні охоронця. Ось він заглядає до обідньої зали, ось заходить, вітається з нею, питає,чи можна зачекати.
— Ні, не було у нього ніякої мобіли. Принаймні в руках.
— Він завжди його носив у нагрудній кишені куртки або піджака.
Зірка раптом згадала, що чула музичку, Андрій відповів комусь, а тоді ще дав його хлопцям роздивитися.
— Маленький такий, червоний?
— Виходить, не марив Андрій. Він по дорозі намацав, що трубки немає. Повернувся до їдальні, там уже нікого не було, окрім посудниці. Запитав про телефон, чи не випав бува з кишені. Вона закричала на нього, що тепер спати не буде, як він подумав на неї…
— Це на Лідку схоже, вона завжди кричить, характер у неї такий.
— Але ось що видається дивним. Андрій у понеділок знову забіг до ліцею, розпитати хлопців, так ця ложкомийка зустріла його як рідного. Тільки що не цілувала. А по дорозі його й прихопило. Ледь доплентався. «Швидку» викликали.
— Ви цей телефон у нього бачили? — запитала Зірка.
— Так.
— Я, здається, теж. Схожий…
Зірка здригнулася від різкого дзвінка у двері. Командо повернувся, ведучи за собою збудженого Олега Ткача.
— Старко, я прочитав послання на автовідповідачі. Хто це? І що ти тут робиш?
— Матка Боска, геть забула, Лесю. Знайомтесь, це мій… сусіда Олег Ткач. А це…
Командо перекотив сигарету з кутка в куток рота і промовчав. Олег на такі дрібниці зроду не реагував, не зважив і зараз. Він оцінив фактуру Командо.