— Десант. Гарячі точки. Батяня, батяня, батяня комбат, ти сєрдце нє прятал за спіни рєбят? Старко, ти йому не довіряєш, інакше мене б не покликала. Якась таємниця?
Командо зробив крок йому назустріч. Ткач позадкував.
— Олег — кримінальний телерепортер, усе знати — його професія, — вибачилася Зірка, — даруйте, нам час.
«От, дідча мати. Ще подумає, що я його боюся. А власне, чому не боятися, хто він такий? І все одно негарно вийшло…»
— Не карайтеся, — сказав Командо на сходах, знову прочитавши Зірчині думки. — Нікому повністю довіряти не варто.
Клятий Командо бачить її наскрізь. Телепатія — це ж смішно.
— Розколюйся, я дарма сюди припхався? — Олег правив своєї. — Не за лямуром же ти до нього поїхала.
— Чом би й ні?
— Он старий солдат, і нє знаєт слов любві, — гмикнув Олег.
Зірчин мобільник заграв Селін Діон.
— Це я, — сказав радник американської амбасади.
— Хай. Зачекай хвилину.
Зірка віддала ключі від «жозі» Олегові, той відійшов.
— Як Сара?
— Кепсько. Це правда, що кілька учнів твого класу — у лікарні з харчовим отруєнням?
Зірка мовчала.
— Ти щось приховуєш?
— Я не можу говорити.
— Кажи куди, я під’їду, це надто серйозно, це моя донька.
Тільки швидко, бо вночі літак, її доправляють до Штатів.
— За годину, де вчора. Знайдеш? — Зірка вмостилася в авті.
— То й де ми були вчора? — безхмарно запитав Ткач.
— Не шпигуй!
— На Бога, Старко. Я носій неміряної кількості вмінь, справжній профі і єдине в цьому занюханому житті серйозне — то професія. Для мене фах — знати все і тим користатися в цьому кращому зі світів, за висловом Панглоса з „Кандида”. Я прочитав по твоїх губах. Мене навчили, коли я порпався у справі глухонімих. Англійську, хвалити Бога, не забув — ти видатна вчителька. То поїхали до твого загадкового американа, дорогою утаємничиш у справу, бракує ще одного виходу на міжнародну злочинну арену.
— Слухай-чуй, Олеже Ткач. Не зависай наді мною.
— Хоч додому завезеш? Чи вилазити з Жозефіни?
— Тихо будь, мені тра’ подумати.
Зірці зазвичай продуктивно думалося в дорозі. Вона любила рух, любила керувати рухом. В авті принцип «якщо не я, то ніхто» унаочнювався до аксіоми. Сідаючи за кермо, вона виставляла на капітанський місток довіреного й перевіреного внутрішнього автопілота, аби пильнував за переїздом (не перебігом же, бо авто їздить, а не біга) подій, а частку свідомості відпускала ширяти думками, їй таки гарно думалося в дорозі.
Невдатний знак Зодіака — Терези, ще й поєднаний з роком Собаки, не вперше гралися нею, як Макс плюшовою мишою.
Де треба швидко й точно вирішити, кружляла козою довкола кілка. Доки не ставала собі осоружною і зопалу вчиняла зазвичай хибно. А собаче гіпертрофоване відчуття справедливості геть не придавалося в житті.
Зірка звикла до Джефрі, часом гадала, що кохає його, принаймні мала від нього самі приємності — дев’яностовідсотковий еквівалент палкого почуття. Сара теж симпатична, Зірка вирізняла дівчат, здатних на саморух, із здоровим апетитом до життя, спроможних самим здобути собі виделку й ложку, знайти повний принад казан і самотужки сьорбати.
Сказати Джефрі про події у ліцеї, чи ні? Чим йому те зарадить? Як то чим: ідентифікується отрута — ефективнішають пошуки ліків, методик. Але розголошувати таємницю — непатріотично. Загроза міжнародної колізії, яка… А най ті качка копне, Зірко Симчич, чим переймаєшся, коли помирає дитина твого Джефрі! Хто тебе з глузду зсунув?
Джефрі не здійме дурного галасу, можна попрохати. Не допоможеш Сарі — зможеш жити з тягарем на сумлінні?
Біля будинку переконалася, що Олег зайшов до парадного і газонула до Гідропарку. За хвильку з будинку вибіг Олег Ткач з великим кофром, зупинив якесь авто і подався за червоною «жозі», що здалеку вирізнялася в потоці київських авт червоною цяткою.
Прохолодна весняна ніч облягла Київ. Стогнав і схлипував дім скорботи, де хворі лежали по троє, валетами, на зсунутих ліжках. Упокоєно посміхалася уві сні Травіата. Пухка рука її із зворушливими дитячими ямочками на зап’ястках і синіми гематомами від уколів безпорадно звісилася до підлоги.
Не спав у лікарні Назарко Марченко. Мама тримала його руку зі встромленою голкою крапельниці.
Хлопець періодично приходив до тями.
— Тобі щось наснилося, буслику?
— Страшний сон. Ні тебе, ні тата, ні нашого кота Пістолета. І мене не було… Страшно…
Жінка тихо заплакала.
Чоловік під ліхтарем зупинився, намацав сигарети, запальничку, вкинув одну до рота з пачки, припалив.