— Хлопець залишається тут. Розповіси все по тестсистемах завтра… ні, зараз. Начальству передай, якщо розселять хворих дітей по районках, де й зеленки немає, назавтра будете телезірками, за інтерв’ю з вами перегризуться всі газети. А тепер кажи, що треба, аби цей хлопець… і всі дожили до закордонних тест-систем?
Лікар видихнув.
— Якщо зможете дістати оце, — він черконув на папірці, — дорого, але ефективно за будь-якого отруєння.
— Дайте мені, — Зірка взяла папірця, — я дістану.
Лікар вийшов. Зірка й Командо мовчки через довгі лікарняні коридори вислизнули в кавову темінь, що вже розчинялася на обрії молоком світанку.
На вулиці Командо повернув пістолет.
— Не певен, що ваш театральний жест…
— Газовий і не заряджений. Батько наказав — як без нас житимеш, стій за себе до останнього, на споді лежатимеш, а в роті подряпай.
— Це він каслики робить?
— Накаслики.
— От ми й бойові побратими. Поїдемо до вас чи до мене?
Зірка у светрі і джинсах, без прикрас, скидалася на хлопця.
Командо теж у джинсах і светрі — ха, таки команда. Він дивився уважно, без посмішки, чекав на відповідь. — І про що я зараз думаю? — запитала Зірка.
— Ані про що.
— Вгадали, бо ногу намуляла, — підсмикнула холошу джинсів, — хутко збиралася, не знайшла шкарпеток.
— По дорозі купимо харчів, я цілу ніч тинявся. Обговоримо все, а тоді вже — в люлю. Хоч пару годин.
Коли «жозі», а позаду чорний джип, вервечкою під’їздили до Зірчиного будинку, сіріло.
— Звідки так пізно… чи рано? — почувся згори старечий голос.
— Маріванно, — підвела голову Зірка, — а чого ви не спите?
На балконі другого поверху, оповитому ще голими виноградними пагонами, сиділа закутана постать.
— А я вичитала про тарганів. Треба назбирати вісім тарганів у баньочку, на світанні вийти на будь-яке перехрестя і на схід сонця розбити. Таргани пощезнуть. Ходити не можу, то придумала: вихід з парадного і тротуар утворюють перехрестя, так? Я з балкону, а він у мене на схід виходить, і розіб’ю банку.
— Гарно придумали, нехай до інших лізуть, — засміялася Зірка.
— Забіжи, як виспишся, у мене щось є.
— Хто вона? — Командо чекав, доки Зірка відімкне двері.
— Моя подруга, Маріванна. Живе сама. Ледве дибає, то завжди сидить у візку на балконі. Усе бачить, усе чує, усе про всіх знає. Як місіс Марпл. Обережно, у мене тут охорона.
Макс з розгону стрибнув Зірці на плечі, замуркотів докірливо: берега пустилася, недоладна Зірко Симчич, хати не тримаєшся, покинула напризволяще, мабуть, зраджуєш з чужими котиськами, мур-р-р-р та мур-р-р-р.
— Я тебе не зраджувала, — зняла кота Зірка, — бо маю Максика шикарнючого, просто ексклюзивного. Ось тобі, — Зірка всипала до котячої миски їжу з пакетика.
Макс понюхав, струснув гидливо лапами, однією, другою, ображено затремтів напруженим, як флагшток, хвостом.
Командо дістав шмат смаженої риби, покришив на дрібки, простягнув на долоні. Макс перше нерішуче, а тоді активніше почав наминати, схиляючи доконаний, неземної краси писок то ліворуч, то праворуч.
— Тепер можна й зазнайомитися, — Командо злегка потиснув котячу лапу, — то як, кажеш, тебе звати?
Макс доплямкав, дався на руки, втер вуса об светр Командо.
— Максиміліане, — суворо сказала Зірка, — це ти — зрадник. На першого стрічного мене проміняв…
— Я не перший стрічний, правда, імператоре?
Командо всадовив кота на плече, де той започувався впевненіше, ніж на вузькому Зірчиному, і пішов мити руки.
— Цікава у нас команда, — сказала Зірка з кухні, — ви не довіряєте нікому, а я маю довіряти вам.
— Саме так. Мені з вашою допомогою легше перевірити деякі свої здогадки.
— А тоді з допомогою когось іншого ви перевірите здогадки щодо мене — Якщо буде потреба.
— Принаймні відверто. А якщо я не погоджуся?
— Ви вже погодилися. А тепер — у люлю. Завтра, тобто вже сьогодні, в нас важкий день. Виїжджаємо не пізніше обіду. І ще. Ось, тримайте. Це талісман нашої бригади — павлик-равлик. Символ впертості у досягнення мети. Повісьте на шию, він вас захистить у важку хвилину.
Зірка глянула на подарунок — симпатичне керамічне створіннячко круглими очицями з-під ріжок дивилося на неї.
Зірка повісила його на шию.
Бойко Георгій, 16 років, надійшов з симптомами гострого харчового отруєння. Отруйна речовина не ідентифікована.
Скарги на болі в суглобах, у шлунку, блювання. Температура 38,0. Стан середньої важкості.
Марченко Назар, 15 років, надійшов з симптомами гострого харчового отруєння. Отруйна речовина не ідентифікована.