— Скільки? — Командо поспитав молодиків у шкірянках і чорних шапочках-чеченках.
— Грошей вистачило на чотири системи, — доповів здоровань.
— Скажи у конторі, хай ще на одну знімуть з резервного фонду.
Біля токсикологічного відділення вивантажили з авта ящики й коробки. У дверях Командо зіткнувся з жінкою. Вона поступилася дорогою.
— Стійте, це ж вашого хлопця хотіли переводити в іншу лікарню? — Командо затримав жінку. — Ось тест-системи.
Жінка ковзнула невидюще.
— Вже не треба… Назарко помер. І пішла.
— Дожени. Завези додому, що потрібно, зроби. Будь на зв’язку, — Командо забрав у здорованя коробки.
«Жозі» в сутінках розтинала час і простір, висвічувала сірий шлях фарами.
— Ми знайшли відповідь за півдня, а вони не знайшли й за два тижні? — Зірка гальмонула перед зайцем.
— Після закриття найпотужнішої в Україні радіологічної лабораторії мене нічого не здивує, — Ганська, маленька, волоока нагадувала в непевному світлі ліхтарів ельфа. — Правду знаходять, кому потрібна. А не хто її шукає від дев’ятої до шостої, на зарплатні. Якої ще й не платять.
Ганська встромила касету.
— Послухай, я зробила професійний запис, у студії. Чи зберігаються лікувальні властивості голосу в запису?
Зайнятися б… Грошей ніц. Ще за концерт не розрахувалася.
— В Америці все знайдеться.
— Мама плаче, не хоче їхати. Валерій… розмова окрема.
— Життя одне, і шанс — один. Ми не такі й молоденькі.
— Ти ж не погодилася стати американкою, — глянули очі, яким затісно було на вузькому личку.
— Мене хотіли залишити додатком до чоловіка. Не хочу їсти з рук. Я гонорова, як цуцик твого щезника…
— Кого?
— Твій токсиколог схожий на гайовика-щезника, у тебе з ним що?
— У мене з ним нічого, ми друзі з інституту, — сказала Ганська. — Як я поїду? Шматувати серце.
Зірка увімкнула касету.
Сумно видихнула флейта, гітарний акорд легко підтримав мелодію, з небуття, з незвіді проросла скрипка. Голос гнучкий і ніжний, тендітний і сильний, вишіптував, ворожив, пророчив, гоїв. Праліс обступив «жозі», запалали над нею діаманти зірок, вчувся відгомін далекого водоспаду. Чого ще забагнути…
Доїхали. Зірка зачекала, доки маленька постать дійде до дверей. На порозі Елла обернулася і змахнула рукою.
— Даруй, «жозі», маємо довершити справу. — Зірка дістала мобільника. — Зірка. Їду, — сказала в слухавку.
Командо прочинив двері, щойно ліфт зупинився на поверсі.
Бойко Георгій, 16 років, температура 37,5. Скарги на болі в суглобах, часта втрата свідомості, стан середньо-важкий.
Лікування згідно програми.
Марія Горда, 16 років, температура 37,7, скарги на болі у суглобах і м’язах ніг і рук, запаморочення, стан важкий.
Лікування згідно програми.
Марченко Назар, 16 років. Летальний кінець. Причина смерті — ускладнення після перенесеного гепатиту-А, загальна інтоксикація організму.
Tuesday Єлизавета Друга ловила бліх на собаках. Трясця їхнім мамам! Ці вчені не можуть дати ради елементарним речам — нежиті, блохам, а всіх повчають, як жити. В лабрадорів паразитів хоч видно на світлій шерсті. А що робити зі спаніелями? Ні, ви скажіть, панове, що робити зі спаніелями?
О, втекла! Ці протиблошині нашийники тільки й здатні гидко тхнути, примушувати чутливих коргі чхати, а користі — пшик. Королева випросталася. Клятий артрит не давав довго сидіти перехняблено. Зміїна отрута з найзнаніших серпентаріїв світу зараджувала кепсько. Втім як і гомеопатичні пігулки від варикозу та хронічного тонзиліту.
Монархиня обережно видобула з кишені мобільника. Щиро кажучи, ще не була з ним на «ти», щойно дістала в подарунок на ювілей. «Чарлі, це мати. Запроси на вечерю, треба погомоніти, мені на тебе скаржився тато. Замов жаб’ячі лапки, а на десерт малину й сир. У тебе ще залишився мій улюблений «мартіні»? О’кей. Щоб я не бачила на столі авокадо, воно відгонить милом. Про «мартіні» не забудь. І прихопи пляшечку Лібфраумільх. Я вже дочісую Доллі».
Спаніелька зіп’ялася на лапи, поклала морду на коліна, війнула віялами вій, як опереткова примадонна.
«Ходи сюди, моя маленька, ходи до мами, мама зараз ськатиме тебе, нумо, дай лапку».
Знову середа
Виглядало, кабінет Кулик віднесено на фінал ремонту. Ще не генеральські апартаменти Криворучка вже вилискували білими стінами і метало-пластиковими пакетами євровікон.
Вантажники хекали над офісними меблями, заносили електронну машинерію.
— Навіщо йому комп’ютер? Хіба гратися в автоперегони? — зайшов з коридору Стас. — Як вам суїцид в особливо жорстокий спосіб: піти до Криворучка і привселюдно назвати його Вареником з сиром?