— Слухаю. — Єдина галузь застосування барбізону в мирних цілях — геологія. Єдине місце, де його можна дістати, тобто, де він є, — лабораторія геологічного інституту.
— Звідки знаєте? — Кулик занотувала у записник.
— Не гайте часу. Мабуть, вас зацікавить, як речовина суворої звітності опинилася за межами лабораторії.
— Свої обов’язки я знаю.
— Мені так не здалося.
Кулик за життя не навчилася зграбно виходити з авта. Що називається — вилазила. Виборсувалася з дверцят, пихкаючи і намагаючись не зачепитися кишенями за ручки. Під поглядом Зірки уперше поставила це собі на карб. Спересердя занадто хряпнула дверцятами.
Тривожні очі жінки виказували занепокоєння, втім зрозуміле в цьому приміщенні.
— У двох фігурантів знайдено і вилучено смертельну хімічну речовину — барбізон родини телуридів. Вона використовується в єдиній установі — вашому інституті. І лише в лабораторії, де ви працюєте. Як ви можете пояснити факт зникнення з лабораторії цієї речовини?
— Я… ніяк не можу… Нічого в нас не зникало.
— Хто має доступ до роботи з барбізоном? Ви? — І ще Максимова — позмінно.
— Виходить — ви чи Максимова вбили трьох дітей у віці шістнадцяти років і двох дорослих, тридцяти восьми і п’ятдесяти років. У них виявлено в організмі сліди барбізону.
Так само в усіх ліцеїстів, які зараз лежать у лікарні.
Жінка зблідла, ледь помітні веснянки стали яскравими цятками.
— Чому ви мовчите?
— Я… не мовчу, я нічого не знаю, я думаю…
— Про що ви мовчите? І про що думаєте? — випорпувала по слову Кулик.
— Кажуть, ненормальна потруїла школу. Я їй нічого не давала… Коли почула, одразу згадала… — жінка витягла носовика, втерла спітнілого лоба, подивилася на слідчу так, ніби та має зглянутись і відпустити на волю.
— Згадали?
— Я їй нічого не давала.
— Кому?
— Тій, ненормальній.
— А кому?
— Нікому.
— Токсичні речовини приймаєте ви? — І Максимова. — І ви теж?
— На своїй зміні. А на другій — Максимова.
— Коли тара з токсином спустошується, куди її діваєте?
— Ми… повинні її пакувати… і складати для вивозу машиною на спецмогильник.
— Повинні чи пакуєте?
— Повинні…
— Але не пакуєте?
— Повинні, — голос жінки ледь чувся.
Кулик зробила два кроки, закурила, видмухнула синій струмінь у кватирку.
— Питання: куди викидаєте тару з-під отрути?
— Машини не було, у них немає бензину.
— По-складах: ку-ди ви ді-ва-є-те та-ру?
— На смітник, — вичавила жінка.
— Де саме?
— На території інституту невеличкий смітничок. Машина звідти забирає.
— Це про що мовчали. А тепер про те, що ж ви згадали.
— Я… згадала, що та ненормальна колупалася на нашому смітнику.
— Яка ненормальна?
— Що школу потруїла.
— Звідки ви її знаєте і чому певні, що то була саме вона? — Її всі знають. Ну, взагалі. Вона примітна.
— Чому ж, дізнавшись про нещастя в ліцеї, не прийшли до нас і не сказали про свій смітник. А тепер Голуб затруїла на смерть ще одну людину, не чули?
— Яка Голуб? — жінка звела на слідчу погляд.
— Ваша ненормальна.
— Вона не моя.
— Підпишіть протокол допиту.
— А що… мені буде? — жінка, не читаючи, поставила підпис, увіпхнула носовика до сумки, але з кабінету не вийшла.
— Через вашу злочинну халатність і мовчання загинули люди. Загинули діти.
— Я… можу йти?
— Можете.
Жінка повернулася до дверей.
— Стривайте, кого з цих людей ви знаєте? — Кулик показала список.
Жінка повільно прочитала його, видихнула.
— Нікого.
— Гаразд. Себто кепсько. Ви — вільні.
Свідок вийшла, Кулик зняла слухавку.
— Станіславе Павловичу, негайно дайте мені все, що ви зібрали на Шушунову Світлану Максимівну, лаборантку геоінституту. Де працювала, ким, скільки часу.
— Занесу. Я з першим обшуком у Голуб лоханувся.
Побачив торбу її смердючу, мало не знепритомнів. Другий обшук показав, що саме в торбі Голуб тягала колбу з барбізоном. А ми як ідіоти всю квартиру облазили. Винен, Тетяно Іванівно, я — віслюк.
— Проведіть слідчий експеримент. Перевірте, чи можна з вікна лабораторії, де працює Шушунова, побачити смітник у дворі, вирізнити на ньому людину і розпізнати її.
— Сьогодні — п’ятниця, час че, — урочисто виголосив Стас на порозі кабінету Кулик. — Вбирайтеся у бронежилет і короткими перебіжками просувайтеся в бік начальства, воно чекає на нашу версію.
Криворучко роздивлявся підлеглих, наче вперше. Кулик без запрошення сіла, витягла сигарети, закурила.