Ой, забула. Ось фотка, передайте моїй подрузі Зірці. Треба було б взяти з неї грошики за всі фотки, що я на неї витратила. Та хай. Я не збіднію. Приїду — розрахуємося.
А вона таки непогано виглядає у клітці. Ач, витріщилась, як коза на різника».
Ліда дописала, поставила крапку, заклеїла конверта, уважно списала на нього всі літерки адреси англійською, вийшла з дому, відправила листа. Мала гарний настрій, навколо вирувала яскрава, чужомовна, а від того безпечна юрма, над нею стриміли на тлі синього неба освітлені яскравим південним сонцем вежі-близнюки Всесвітнього торгового центру. Підвела голову і заціпеніла від фантастичної картини: до першої вежі наближався маленький сріблястий, ніби іграшковий літак. «Між ними хоче пролетіти чи що?» — змайнула думка. Літачок врізався у вежу. Згори полетіли уламки конструкцій. Другого вибуху Лідка вже не почула.
«За попередніми даними, жертвами терористичного акту стали кілька громадян нашої країни. Інформація уточнюється». З теленовин.
Київ, 2000-2002