— Доброго здоров’ячка, пані Маріє!
— Ой, Арсенко! Доброго здоров’ячка, синку. А ти що не відпочиваєш? Бабуня знає, що ти вечорами волочишся? Як там вона, як її серце?
— Та нічо. Дякую. Уже ліпше, — відповідав Арсен, схоже, він тут не був випадковим гостем.
— Ой, ліпше. Слава Богу! Та то літа, хлопчику, кляті літа. Сама ледве-ледве скриплю, а пані Ніна аж на десять літ від мене старша, що то вже балакать. Літа… — і пані Марія важко зітхнула.
— А я от друга привів до Олександра Олексійовича в гості, — Арсен майже нахабно вставляв своїх п’ять грошиків у зітхання-причитання старої. — Він у себе чи може, тойво, нема його?
— Та де ж йому буть, у себе, — пані Марія манірно закотила очі. — Ой, також уже немолодий, а який непосида. Що ж вам, чоловікам, удома не сидиться? Га? Каже: ніч сьогодні особлива. Та щороку одне й те ж каже Як там той період си називає, от склєроза, щолітній. Тіко мені нинька нагадував… Ну, підкажи старій?
— Зорепад? — сказав невпевнено Арсен.
— Сам ти зорепад, — нервово відповіла стара. — То по-простяцьки, а я все-таки працюю в науковій установі. А ти мені дурне говориш. Зорепад — то в пісні, яку покійний Яремчук колись співав. Ой, як співав! Такий молодий, бо не доспівав. А що вже нам старим казати, коли такі люди мруть, як мухи. Скільки то йому літ було, як помер? Не пам'ятаєте, нє? Та звідки вам. То він кумир нашого покоління. Але як то він співав і про той зорепад, і про ті Стожари… Ади, заговорили стару. Ну як же ж його, дідька називають той зорепад? От хулєра, тре’ була записати.
Позаду почувся трішки насмішкуватий хрипавий чоловічий голос:
— Це, Маріє Іванівно, метеоритний потік Персеїди! Але він тільки за два тижні. Ще трішки зарано.
— О, я ж і кажу їм! За два тижні, то за два тижні, але ж підготуватися тре’, нє? Заплутали мене зовсім. А то — зорепад. Зорепад! Який там, в дупу, ой, перепрошую, зорепад. Потік тої самої Персії то всьо.
— Персеїди, — поправив Арсен.
— Ну, а я шо кажу. Її. О! А то — зорепад!
— Доброго вечора, молоді люди! Ви до мене?
Перед ними стояв невисокого росту худий сивочолий чоловік. Він тримав у руці літрове горня з водою.
— Доброго вечора, Олександре Олексійовичу, — відповів за себе і за Сергія Арсен. — До вас!
— Ага-ага. Мені Ніна Петрівна вчора телефонувала. Тож я вас іще від учора жду, — чоловік говорив спокійно і трохи поволі, наче зважував кожне слово.
— Так-так. Вибачте, — Арсен трохи зніяковів. — Учора не получилося ніяк. Так що, знайомтеся. Це і є Сергій, той самий. Він мріє бути астрономом, як і ви. І тому, може, ви, той, якщо, звісно, маєте нині час, можливість і нагоду, і ви нам… йому, тобто… той-цей…
Арсен осікся.
— Який ти красномовний, синку! Як завжди, звісно, — чоловік усміхався, здається, тільки очима. — Ну, Арсенко, ти ж знаєш, із часом вільним у мене непросто, але хіба я можу відмовити колезі? Та й Ніні Петрівні, звісно…
Чоловік по-змовницьки підморгнув хлопцям:
— Чай будете, справжній, карпатський? Сам збирав і сушив. Ось води із запасників набрав. Десята, то вже вимкнули, але наша Марія Іванівна, як справжня берегиня, бачите — приберегла.
— Ой, що ви таке кажете, пане професоре, — пані Марії було приємно це чути, але вона для годиться віднікувалася. — Та то кожна порєдна ґаздиня таке б зробила.
Але Олександру Олексійовичу, очевидно, дуже подобалося робити приємності людям, навіть словесно, і він продовжував:
— Удома — то святе, пані Маріє. Але ж на роботі не всі такі моторні та проворні, як ви! Бо думаєте не лишень про себе чи свою родину, ви піклуєтеся про всіх нас. Ой, Маріє Іванівно, не будьте такі скромні. Ви — справжній янгол.
Пані Марія зашарілася, смішно закотила очі догори і скромно зітхнула. Хлопці, ледве стримуючи регіт, попленталися слідом за професором.
— Ну що, орли, так і не відповіли, чаю хочете? — У професора був сьогодні гарний настрій, і окрилені орли майже хором відповідали:
— Хочемо, навіть дуже.
— Але в мене, орли, халепа. Цукру немає, і ніяких бомбонів[3] солодких до того діла.
— То нічого, пане професоре. У нас до чаю цукерки є, — і Арсен потрусив пачкою «Морських камінців», тою самою, яку Сергій вчора ледве не викинув. Свою він залишив бабуні.