— Правда, — погодився Михай, — нелегка. Довго я блукав манівцями. Не раз помилявся, та зрештою добився-таки успіху.
— От і гаразд, що ти згадав про невдачі. Я добре знаю, як розгорталися ці досить-таки сенсаційні події. Та мені не відомі окремі подробиці, і тому я не можу пов'язати різні етапи цієї боротьби. Хотілося б знати, як тобі пощастило розібратися в цих суперечливих фактах.
— Пане генерал, — мовив Уля, все ще гортаючи свій блокнотик. — Коли так, то я мушу розповісти все спочатку. Вам відомо, що від якогось часу абвер дуже зацікавився шифрувальною машиною. Шпигуни, яким було доручено викрасти цей секрет, обрали місцем своєї діяльності КП вашої дивізії. Наша контррозвідка довідалась про це і послала мене вам на поміч, щоб викрити і знешкодити ворогів. Прибувши до дивізії, я став міркувати, в який відділ КП проліз агент абверу? І з самого початку зняв з рахунку шифрувальний відділ, бо допустити, що шпигунові пощастило влаштуватися в шифрувальному, це значить, уявити, що агент абверу вже знає секрет дії машини. Адже в наших умовах передати інформацію не так уже й важко.
— І все-таки ти запідозрював декого з шифрувальників, — зауважив генерал.
— Так, запідозрював. Але це була помилка. Які ж факти наштовхнули мене на ці думки? Пригадайте, що я застав у вас. Агент, спійманий на гарячому, кінчив самогубством. Застрелили водія шифрувального відділу. А що сталося в перші дні мого перебування на КП? З мого військового квитка зникла фотографія. Щезла і знову появилась фотокарточка Бурлаку. Барбу мав гральні карти, які ніде не продавались у нас, і, крім того, один його знайомий заявив, що познайомився з ним у Берліні. Мене заманила в пастку повія Катуска з явним наміром укоротити мені віку. Ось ціла низка подій, досить-таки суперечливих, які збили мене з пуття, і я став підозрівати декого з шифрувальників. А міркував при цьому так: яким чином агент може пробратися до машини? Сам або при допомозі когось з шифрувальників. Зробити це самому, на мою думку, йому не під силу, але й знайти спільника серед працівників шифрувального відділу було теж нелегко. Звідси й моя помилка. Бо в особі оцього Александру Бурлаку я став вбачати спільника шпигуна. А підозра у мене з'явилась тоді, коли я переконався, що його фотографія не зникла, як він мене переконував. Ця перша моя помилка потягла за собою й другу. Зникнення своєї фотокарточки я пояснив собі так: агент, побоюючись мене, наказав Бурлаку викрасти її, щоб перевірити, чи не працюю я в румунській контррозвідці. Насправді все це відбулося зовсім не так. Шпигуни розшукували серед нас когось, хто допоміг би їм виконати завдання. Знаючи напевне, що жоден з шифрувальників добровільно не стане їхнім спільником, вони надумали довідатися, чи немає часом у когось з хлопців темних плям у минулому, щоб погрозами та шантажем примусити його танцювати під їхню дудку. Цим і пояснюється зникнення наших фотографій. Бо Некулай Телимбу, коли хочете знати, викрадав і фото інших шифрувальників. Однак цього я тоді не знав. Моїм недоглядом було й те, що я погодився на арешт Барбу. Щоправда, мене майже примусив це зробити капітан Смеу. А проте його й не заарештували, бо він, як вам відомо, дезертирував.
— Помилитися-то я помилився, коли наполягав на арештові сержанта. Але я мав рацію, вважаючи його винним, — промовив капітан Смеу.
— Це правда, пане капітан. Однак дозвольте мені зробити невеличку поправку. Барбу й справді був винен. Тільки його провина полягала в тому, що він погодився на дезертирство. А головне звинувачення, за що його мали заарештувати, виявилось безпідставним.
Начальник штабу, який досі мовчки слухав, блукаючи думками десь далеко, запитав:
— Чому ж тоді вони пропустили таку нагоду? Як ти це поясниш?
— Бо змушені були… Через три причини. Перша з них — невдала ініціатива Германа змінити початковий план, складений і затверджений полковником Карлом, що призвело до арешту фальшивого регулювальника. Через це Некулай змушений був забити шофера Пантелімона. Друга — замах на мене, організований Катускою та її шановними родичами. І, нарешті, третя, до речі, найважливіша, причина — молодший лейтенант Войнягу впізнав у старшині Доробеці колишнього агента гестапо. Справжнє нещастя звалилося на голову запеклого шпигуна. Відчувши несподівану небезпеку, він довго не розмірковував і відразу знищив Войнягу, з сміливістю, яка характерна для всіх його дій. От як це відбулося насправді. Доробец не збрехав, посвідчивши, що він тоді відчинив вікно. І якраз, на нещастя, саме в ту мить дорогою пройшли Томеску й молодший лейтенант Войнягу. Войнягу одразу ж упізнав його. Доробец заявив, що Войнягу недалеко від канцелярії інтендантства попрощався з Томеску. Із слів шпигуна виходить, що шифрувальник цього ніяк не сподівався. Бувши дуже вразливим і не зрозумівши раптової зміни в поведінці Войнягу, він розсердився і пішов геть. Молодший лейтенант почекав, поки Томеску віддалився, а потім повернувся й сам. Та Доробец не сидів склавши руки. Збагнувши всю небезпеку, підібрав гвинтівку сержанта Тодінке і поліз на горище. І коли Войнягу, поспішаючи на КП, проминув інтендантство, він і вистрілив. Ви, мабуть, запитаєте, навіщо йому було вбивати Томеску? Доробец заявляє, що вони мали на меті дезорієнтувати другий відділ, спрямувавши контррозвідку на хибний шлях. Їм потрібен був спокій, а не подвоєна пильність другого відділу. Шпигунів, здавалось, задовольнив би арешт Томеску. Та скоро Доробец збагнув, що, незважаючи на його ж фальшиве свідчення, проти шифрувальника не було ніяких інших доказів, що давали б підставу для його страти. І тоді він вирішив ввести в оману пана капітана Георгіу, змусивши його діяти їм на користь. Іншими словами, вороги пожертвували Барбу. Некулай Телимбу вбив Томеску, а на другий день Доробец домовився з Барбу про перехід фронту.