— У мене є ще запитання, — промовив Смеу. — Капітан Георгіу розповідав, що Некулай останнім часом дуже цікавився радіотелеграфією. Навіщо вона була йому потрібна?
— Щоб у потрібний час передати певне повідомлення абверу. Ви мусите знати, що Доробец сподівався одержати в замку поповнення. Йому треба було якось сповістити абвер про успішне викрадення секрету шифрувальної машини. Раз ми розмістилися в замку, то агентам не залишалося нічого іншого, як скористатися дивізійною радіостанцією. Ця ідея належала Некулаю, який чудово зіграв роль затурканого селянина. Бувши впевненими в успішному завершенні своєї операції, шпигуни заздалегідь повідомили свого шефа про те, що «зірка впаде опівночі». Та вороги жорстко прорахувалися: ніякої зірки не впало опівночі, агенти лише викрили себе.
— А коли б їм вдалася операція, то яким чином вони передали б інформацію? — поцікавився капітан Смеу. — Знову за допомогою радіо?
— Ні! Абвер, одержавши повідомлення шпигунів, мусив був потурбуватися, щоб забрати у них фотоплівку. Хочете знати як? Цієї ночі на невеличкій галявині в лісі, недалеко від замка, мав приземлитися літак. На мотоциклі, захованому в соломі, у призначений час. туди мусив був поїхати управитель, щоб запалити вогні, а потім передати льотчику пакет. Ось такий їхній план. І його буде виконано, лише з деякою зміною. Вогні для льотчика запалимо ми. Літак таки приземлиться, але він уже не повернеться на свій аеродром. На цьому, панове, я й кінчаю.
Михай сховав блокнотик, в який ні разу не заглянув під час своєї розповіді.
— Є ще в когось питання? — звернувся до присутніх генерал. А побачивши, що всі мовчать, додав: — В такому разі, ви вільні, панове. Ти, пане Уля, зостанься на хвилинку.
Коли офіцери вийшли, Попинкаріу спитав у Улі:
— Коли ти думаєш від'їжджати?
— Завтра, пане генерал.
— Так скоро? А хіба допит уже закінчено?
— Майже! А втім, шпигунів буде відправлено до штабу армії для дальшого слідства. От ми й зустрінемося.
— Саме про твій від'їзд до штабу армії мені й хотілося поговорити. Можу повідомити радісну новину: я представив тебе до нагороди, і генерал Войнеску погодився. Він хоче особисто вручити тобі нагороду.
— Дуже приємна звістка, пане генерал. Щиро дякую. Я радий, що виконав свій обов'язок. Мене втішає те, що я помстився за смерть Томеску. Чи дозволите, пане генерал, зайти до вас завтра перед від'їздом? Щоб попрощатися…
— Ще й питаєш? Дуже буду радий. Отже, до завтра!
Михай потис його руку і вийшов.
Коли за ним зачинилися двері, генерал Попинкаріу, посміхаючись, прошепотів:
— Який молодець цей Уля!