Від такої думки генерал посміхнувся. Автомат, механічний начальник штабу, що матиме подобу підполковника Барбата! Він начебто знайшов відповідь на своє давнішнє питання. Так, підполковник Барбат Георге — чудовий кадровий офіцер, він ретельно виконує всі свої обов'язки, бо інакше не мислить свого життя. І через це може служити кому завгодно. Отже, у начальника штабу є щось спільне з кондотьєрами[3]. Тим середньовічним воякам було байдуже, за кого воювати, — відстоювати інтереси властолюбного тирана чи йти під прапор народних героїв. Вони наймались до того, хто більше платив. Щоправда, ця спільність Барбата з кондотьєрами виявлялась не в його прагненні до збагачення, а в тому, що він, як і ті середньовічні найманці, не мав ніяких принципів і переконань.
Чи не найвизначнішими рисами поведінки підполковника Барбата були якраз ця душевна черствість, байдужість до всього іншого, що виходило за межі питань тактики і стратегії, в чому він бачив основний смисл свого життя.
І лише тепер генерал Попинкаріу збагнув, що через оцю душевну сухість він і незлюбив його. Поведінка Барбата, цілком протилежна натурі самого командира дивізії, здавалася йому дивною і обурливою. Для підполковника Барбата Георге війна з гітлерівцями була просто війною, а Попинкаріу не мислив її без перемоги над фашизмом. Ця перемога стала для нього внутрішньою потребою. Його батько, прогресивний румунський вчений, привчив сина поважати демократичні свободи. Попинкаріу всіляко заперечував гноблення й тиранію, фашизм він зненавидів ще до появи цієї коричневої чуми в його країні. Через це й дістав кличку «червоного генерала», яка особливо пристала до нього після однієї події, що сталася з появою в Румунії гітлерівців.
В зв'язку з підготовкою війни проти Радянського Союзу до кожної румунської частини прибули фашистські інструктори, які мали навчати солдатів користуватися німецькою зброєю, а також познайомити їх з новою бойовою тактикою.
Попинкаріу лише кілька місяців тому одержав звання генерала, і йому доручили командувати бригадою. Одного разу майор СС, що був прикомандирований до його штабу, невдоволений результатами огляду якоїсь піхотної частини, влетів до кабінету і почав лаятися та стукати кулаком по столу.
Зухвалість гітлерівського майора вкрай обурила генерала, і Попинкаріу звелів йому вийти. І, оскільки німець не підкорився, генерал вхопив його за комір і випхнув у двері. Вслід фашистові полетіла страшна лайка, яку можна було зрозуміти й без перекладача. Цей випадок викликав велику сенсацію. І якщо до арешту справа тоді не дійшла, то це можна пояснити лише хитрим розрахунком гітлерівського командування. Арешт викликав би невдоволення серед румунських офіцерів, що було небажано в час підготовки нападу на Радянський Союз. А проте фашисти не могли простити румунові такого безцеремонного поводження з їхнім офіцером. З цього скрутного становища їх вивів сам генерал Попинкаріу, що поспішив подати у відставку. Ця відставка в якійсь мірі задовольнила пихатого есесівського майора.
Після подій 23 серпня тисяча дев'ятсот сорок четвертого року генерал Попинкаріу знову попросився в діючу армію. Йому доручили піхотну бригаду, яка воювала в Ардялі[4]. В кровопролитних боях під Оарбою його частини виявили небачений героїзм, і генерал був призначений командиром дивізії «Молдова».
Суворий, але справедливий, дуже вимогливий до себе й підлеглих, відважний і запальний, Попинкаріу викликав захоплення і любов не тільки в колі офіцерів штабу, а й серед рядових солдатів. У запеклих боях в Ардялі, а також у битвах на рівнинних просторах Угорщини його дивізія здобула кілька великих перемог і була двічі відзначена в наказах командування фронту.
Все це генерал пригадував собі зараз, їдучи в «мерседесі» по зритій снарядами дорозі. Спідлоба глянув на свого начальника штабу, — той сидів прямо, навіть не торкаючись спиною шкіряної подушки, схожий на скульптуру стародавнього фараона.
«Наче на палю його посадили!» — подумав Попинкаріу і мимоволі посміхнувся. Підполковник Барбат не міг помітити цієї посмішки, бо вся рівнина, якій, здавалось, не було кінця й краю, вже огорталась густою темрявою. Проте в голові генерала промайнуло й інше: «І все-таки Барбат — один з кращих начальників штабу».
3
Кондотьєр — ватажок найманих загонів 14–15 ст. ст. в Італії; людина, що була готова битися за будь-яку справу, якщо за це їй добре платили.