— Усього чотириста шістдесят шість чоловік,— сказав Гергей.
— На двох вишках церкви по десять солдатів. Оце і всі захисники внутрішніх укріплень.
— Чотириста вісімдесят шість чоловік,— уголос підрахував Гергей.
Добо вів далі:
— Потім у нас підуть зовнішні укріплення. Від вежі Чабі до вежі Бебека — дев'яносто чоловік. Звідти до наріжної вежі — сто тридцять. Від Старих воріт до рогу — п'ятдесят вісім. Там ще є вузький кам'яний мур, який з'єднує зовнішні укріплення з внутрішніми. Тут очима доведеться діяти більше, аніж зброєю. Сюди достатньо й тридцяти п'яти солдатів.— Кинувши погляд на Мекчеї, він продовжував: — Поставимо туди слабосильних, а в дні приступів — навіть легкопоранених.
— Без одного — вісімсот,— сказав Гергей.
— Як ми розподілимо офіцерів? Почну з себе: я хочу бути всюди.
Палке схвалення.
— Обов'язки мого товариша Мекчеї вже відомі. З чотирьох старших лейтенантів один має бути біля Старих воріт. Там потрібні сила й незламний дух. Можна передбачити заздалегідь, що турок спробує ввірватися до фортеці саме через ці ворота. Там доведеться зблизька і постійно дивитися в очі смерті.
Гашпар Пете встав і, вдаривши себе в груди, крикнув:
— Прошу призначити туди мене!
І хоча відповідь Добо тонула у цьому гамірному пожвавленні, було видно, що він ствердно кивнув головою. Старий Цецеї подав Гашпарові Пете свою єдину руку.
— Далі йдуть зовнішні укріплення,— продовжував Добо.— Це найнебезпечніше місце. Турок намагатиметься засипати рів. Тут старші офіцери мають проявити відвагу, любов до вітчизни й зневагу до смерті.
Крім Пете, залишалося ще три старші офіцери; всі троє рвучко підвелися.
— Прошу призначити мене! — сказав Борнемісса.
— Прошу призначити мене! — сказав Фюгеді.
— Прошу призначити мене! — сказав Золтаї.
— Що ж, аби вам не пересваритися,— мовив з усмішкою Добо,— всі троє будете там.
Обов'язки між гармашами були розподілені заздалегідь. Одначе Добо забажав призначити старшого гармаша. Але кого?
На цьому ділі, крім нього самого, ніхто не розумівся. І Добо взяв це на себе.
Нове громове «ура» стрясло залу. А оскільки погляди всіх були звернуті до гармашів, ті занепокоєно перепитували:
— Was ist das? Was sagt er?[70]
Борнемісса повернувся до п'ятьох німців і так їм пояснив:
— Meine Herrn! Kapitän Dobo wird sein der haupt bum-bum! Ferstanden?[71]
Після цього Добо наказав сурмити загальний збір. На фортечному майдані він повторив солдатам п'ять пунктів присяги, прийнятої в залі. Сказав, щоб ті, хто відчуває страх, зараз же склали шаблі, щоб потім, у важкий час, не заражали своїм боягузтвом інших. Бо страх, сказав Добо, така ж зараза, як і чума. Або ще й гірша. Він умить переходить від одного до іншого. А наступні дні будуть важкі, і тому тут потрібні люди, сильні духом.
Добо розгорнув червоно-синій стяг фортеці і поставив його поряд з національним прапором.
— Покляніться!
Тієї ж миті ударив соборний дзвін.
Ударив тільки раз.
Усі спрямували свої погляди до міста. Удар дзвона прозвучав як короткий благальний зойк про допомогу. У фортеці, у місті і в околицях запанувала насторожена тиша.
5
Увечері Добо запросив до себе в гості всіх, хто зранку присягав у залі.
З одного кінця столу сидів Добо, з другого — Мекчеї. Праворуч від Добо — отець Балінт, ліворуч — Цецеї. Біля священика — Гашпар. Пете, який мав право на почесне місце ще й тому, що його старший брат Янош був знатним придворним — головним виночерпієм короля. Янош Пете і влаштував Гашпара до фортеці, він же й надіслав із Відня порох та п'ятьох гармашів. Решта сиділа обіруч від Мекчеї й Добо, у залежності від віку й чину: Золтаї, Борнемісса, Фюгеді. Далі Фаркаш Корон — лейтенант абауйських піших солдатів; Балінт Кенді та Іштван Гегедюш — лейтенанти, що привели з собою п'ятдесят солдатів Дьердя Шереді; Лерінц Фекете — з ним із Регеца прийшли п'ятнадцять солдатів; Міхай Льокьош, з яким вільні міста прислали сто солдатів; Пал Надь — волячої сили, зухвалий чолов'яга — очолював загін у тридцять чоловік, присланий Дьердьем Баторі; Мартон Сенці — сепешський лейтенант — під його рукою сорок піших воїнів; чудовий стрілець Мігай Бор, якому Шарошський комітат довірив сімдесят піших воїнів; з Угочі приїхали Дьердь Салачкаї та Імре Надь (з цим останнім удова Габора Гамоннаї спорядила вісімнадцять солдатів); з Еперьєша прибув Антал Блашко.