— Він воює там, де звелів аллах.
Розмова припинилася.
6
Споночіло. На небі з'явилися зірки. Там, де дорога повернула на пагорб, темне поле, обсипане зі сходу червоними зірками, теж здавалося частиною неба. Особливо яскраво світилися п'ять великих червоних зірок.
— От ми й прибули,— мовив велетень.
Хоча після цього вони ще з чверть години йшли вигорілими пасовиськами, нивами, стернею.
Кожен загін без особливих зусиль знайшов своє місце, а кожен солдат — свій намет. Червоні зірки виявилися табірними багаттями, на яких у казанах парувала баранина, поширюючи запах цибулі. А п'ять великих червоних зірок — чотирма восковими смолоскипами, які палали перед гостроверхим шатром султана; п'ята зірка — була великою золотою кулею з півмісяцем, яка виблискувала в сяйві смолоскипів на вершечку шатра.
В кінці лану, засіяного соняшниками, топчу-баша двічі засурмив у ріжок. Всі зупинилися.
Намети тут розбили напівколом. Бранців загнали всередину півкола.
Велетень пішов нарвати соняхів. Гергей сів на траву.
Біля нього снували і галасували солдати, ревіли верблюди. Дехто з турків розв'язував свої торбини, інші товклися біля багаття. У таборі панував гармидер і товчія.
Гергей шукав очима Туліпана, але побачив його лише на якусь мить, коли той розмовляв з яничаром. Туліпан щось доводив, знизуючи плечима, тоді пройшов разом з яничаром до намету бурякового кольору. Йому, очевидно, виділили місце в одному з яничарських шатрів. Але що коли Туліпану довелося піти тільки тому, що він захотів сторожити невільників? Отже, тоді вони обидва стануть рабами. А що ж буде далі?
Від цієї думки в Гергея аж мурашки пробігли по спині.
Відбулася зміна варти. Незнайомі люди зовсім не звертали уваги на Гергея.
У таборі з'явилися вже й верблюди, нав'ючені бурдюками з водою.
— Суджу! Суджу![26] — залунали звідусіль крики.
Солдати кинулися пити дунайську воду з череп'яних мисок, рогів, з шапок та олов'яних кухлів.
Гергеєві теж хотілося пити. Він прим'яв свою повстяну шапку і підставив її під бурдюк турка-водоноса.
Вода була теплуватою, каламутною, але він пив її жадібно. Потім згадав про хлопчика, який плакав усю дорогу і просив пити. Роззирнувся довкола. У темряві бовваніла гармата. Він розрізнив і биків, що паслися побіля неї. Біля гармат сиділи або напівлежали гармаші. Хлопчика він не знайшов.
Тоді Гергей допив решту води і знову надів шапку на голову.
— Вдома ми п'ємо кращу воду, кращу за цю, еге ж,— мовив він, звертаючись до вартового, довгов'язого виголеного асаба.
— Замовкни, сучий син! — визвірився турок і замахнувся на юнака списом.
Закутому в кайдани юнакові стало зовсім не по собі, і він майже зрадів, коли угледів Юмурджака. Тримаючи в руці оголену шаблю, той розводив вартових.
— Юмурджак! — гукнув до нього Гергей, наче вітався з кимось із своїх давніх знайомих. Йому хотілося позбутися болісного почуття самотності.
Турок озирнувся, звідки його гукають? З гурту бранців? Він здивовано глянув на Гергея.
— Хто ти такий?
Юнак підвівся.
— Я — раб,— відповів він скрушно.— Я тільки хотів спитати... Як це сталося, що ви живі?
— А чому б мені не жити? — відповів, смикнувши плечем, турок.— Чого б я не мав жити?
— Я чув, ніби вас повісили.
— Мене?
— Так, вас. Дев'ять років тому один священик у лісі на горі Мечек.
Турок, зачувши слово «священик», широко розкрив очі.
— А де тепер цей священик? Що тобі відомо про нього? Де він живе? — І Юмурджак схопив юнака за плечі.
— А ви щось погане хочете йому зробити? — пробелькотів юнак.
— Та ні,— відповів турок уже лагідніше.— Навпаки, я хотів би подякувати йому за те, що він змилувався наді мною.— І він поклав юнакові руку на плече.— То де ж цей священик?
— А ви хіба йому не віддячили за те? — запитав Гергей.
— Все сталося так раптово,— розвів руками Юмурджак.— Я думав, він жартує.
— То він замість повісити, відпустив вас?
— Так, по-християнськи. Я тоді ще цього не розумів. Згодом я довідався, що християнська віра велить прощати.
— А ви тепер зробили б йому добро?
— Зробив би. Я не люблю залишатися в боргу. І гроші звик повертати, і за добро платити добром.
— Що ж, тоді я вам скажу, що священик зараз тут,— мовив юнак.
— Тут? У таборі?
— Еге ж. Він бранець султана. Його звинувачують у тому, що він підклав міну на мечекській дорозі.