— Не бачив я цього негідника. Та краще його ніколи й не бачити, хіба що на шибениці.
Добо похитав головою:
— Виходить, ми збилися зі сліду. А вода у вас знайдеться?
— Зачекай, зараз вина принесуть.
— Я п'ю тільки воду, коли хочу пити.
Добо взяв великий пузатий дзбан, підніс його до губів, а втамувавши спрагу, голосно зітхнув і сказав:
— Ви дозволите відпочити у вас до вечора?
— Я вас не відпущу і за кілька днів. Де це чувано!
— Дякую, але ж тепер не масляна. Ввечері нам треба рушати далі. Одначе кольчугу я скинув би. Хоч вона вся із дірок, у ній страшенно парко в цю спекоту.
Поки Добо знімав свої обладунки, у дворі з'явився прочанин.
— Ти що, від ченця прийшов? — сказав Цецеї, звівши на нього очі.
— Авжеж,— відповів здивований прочанин.— А звідки ви знаєте?
— Борода в тебе біла від пилюки, видно, що здаля йдеш.
— Це правда,— відповів прибулець.
— А передати звістку з далекого краю мені може тільки ігумен Шайоландського братства, він мені родич.
— Та він уже давно не ігумен, а духівник короля.
— І це я знаю, побив би його грім разом з його господарем! Як тебе звати?
— Імре Варшані.
— Скільки тобі років?
— Тридцять.
— Ну, подивимось, яку звістку ти нам приніс?
Прочанин сів на землю і заходився відпорювати підкладку своєї сутани.
— Ох, і спека ж у ваших краях! — пробубонів він весело.— І турків тут, як мух...
— Це все завдяки твоєму ченцеві й королю. Куди ж до біса ти запхав листа?
Варшані нарешті витягнув листа з маленькою червоною печаткою і подав його Цецеї.
— Нагодуйте, напоїть цього чоловіка, приготуйте для нього ліжко, щоб він міг переночувати,— звелів Цецеї своїй дружині. І розгорнув листа.— Це він,— мовив він сам до себе, розглядаючи листа з усіх боків.— Його письмо. Чіткі, наче друковані літери, але дуже дрібні. Я сам його не прочитаю. Пошліть-но за попом.
Прочанин вмостився зручніше в тіні горіхового дерева.
— А вісточку він шле, напевне, приємну,— сказав він,— тому що не підганяв мене. Коли він передає листи з великою печаткою, тоді завжди доводиться поспішати. А це така собі мала печатка, видно, не державна справа.
Пояснивши різницю між листами в такий мудрий спосіб, він із задоволенням хильнув вина з глечика, що стояв перед ним.
Господиня теж взяла листа в руки. Роздивилась з усіх боків, глянула на зламану печатку, потім звернулася до прочанина:
— А дядько Дьєрдь[7] здоровий?
Прочанин саме наминав сир. Проковтнув великий шматок.
— Він ніколи не хворіє.
Прийшов священик, плечистий, сивобородий старий з головою, як у лева.
Прочанин підвівся і хотів був поцілувати йому руку, але священик позадкував.
— Ти папіст чи нової віри?[8]
Старий погладив свою сиву бороду, що звисала аж на груди.
— Я папіст,— відповів прочанин.
Тоді піп простягнув свою руку.
Чоловіки зайшли до кімнати. Священик став до вікна й почав читати по-угорськи листа, написаного по-латині.
— «Любий мій зятю...»
У священика був глухий голос, деякі букви він ковтав, і про існування їх тільки можна було здогадуватись. Але ті, хто звик до нього, розуміли, що він читає.
Піп продовжував:
— «...і люба моя Юлішко, пошли вам бог здоров'я і безтурботного життя. Дійшло до мене, що у ваших краях щодень розбійничають то Море, то турки і що на місцях зосталися самі тільки кріпаки. Усі, хто міг, повтікали у Верхню Угорщину або до німців. І ви, мої любі, якщо ще живі і мій лист застане вас у Керестеші, теж подбайте про свій порятунок. Я мав розмову з його величністю, що він відшкодовуватиме ваші збитки...»
— Не читай далі! — спалахнув Цецеї.— Собакам — собачі подачки!
— Заспокойся, любий,— вгамовувала дружина.— Дьєрдь мудра людина. Він і без того знає, що від Запої ми не приймемо нічого. Краще вислухаємо, що там далі в листі.
Піп насупив свої кошлаті брови і продовжував читати:
— «...Щоправда, король не має змоги повернути вам Шашд, але біля Надьварода є село...»
— Годі, Балінте, не треба! — закипаючи від гніву, махнув рукою Цецеї.
— Далі він вже про інше пише,— сказав священик.— Ось послухай: «Але якщо в тебе все ще велика ненависть до нього...»
— Так, так! — вигукнув Цецеї, грюкнувши кулаком по столу.— Ні тут, ні на тому світі не хочу його бачити. Якщо ми й зустрінемося там, то тільки із зброєю в руках!
Піп читав:
— «...Тут, у Буді, мій будинок стоїть порожній. Самі незабаром переїдемо в Надьварод. У моєму будинку лише внизу мешкає зброяр. А нагорі три кімнати стоять порожні...»
8
Боротьба угорців за визволення з-під гніту Габсбургів перепліталася з релігійною боротьбою проти католицизму. Протестантизм, який поширився в Угорщині, перейняли й угорські магнати, що прагнули заволодіти землями католицької церкви і широкими масами населення, які бачили в реформації засіб опору католицькій реакції Габсбургів.