— Ой! Маленький король прокинувся! Зачекай мене тут, Герге!
— Віцусю, я не можу чекати. Прийду завтра.
— Гаразд! Приходь сюди щодня в цю пору,— відповіла дівчина і побігла до малого королевича.
15
Ніщо на світі не відбувається так, як ми собі наперед загадуємо.
Коли Балінт Терек вернувся додому, кілька годин до нього не можна було підступитися.
Він зачинився у своїй кімнаті й ходив по ній туди й сюди. Його важкі, розмірені кроки відлунювали на нижньому поверсі.
— Пан сердитий,— пояснив стурбовано Мартонфальваї.— Чи не на мене?
— А що як він ще й мене побачить,— здригнувся Гергей і почухав голову.
Мартонфальваї тричі піднімався по сходах, перш ніж зважився зайти до кімнати господаря.
Балінт Терек стояв біля вікна, яке виходило на Дунай. На ньому була та сама одежа, в якій він їздив до султана. Він навіть не відв'язав свою святкову шаблю в оксамитових піхвах.
— Що там таке? — запитав він, повернувшись.— Чого тобі, Імре? Я ні про що не хочу зараз говорити.
Мартонфальваї запопадливо вклонився і вийшов з кімнати. Він зупинився на веранді й збентежено почухався за вухом. Сказати чи ні? Скаже — буде біда. Коли пан Балінт сердиться, він як грозова хмара: досить найменшої іскри, і загуркоче грім. А не скажеш — теж біди не минути. Хто б до них не приїхав з дому, він усіх радо приймає.
Будинок Балінта Терека стояв біля самих Фейєрварських воріт. З одного боку його вікна виходили на Пешт, з другого — на гору Геллерт. Визирнувши у вікно, Мартонфальваї побачив, що у двір заходить Вербеці, і це додало йому рішучості.
Він швидко рушив назад і знову відчинив двері кімнати.
— Ваша милість, прийшов пан Вербеці.
— Для нього я вдома.
—І Гергей теж тут! — випалив дяк одним духом.— Юний Борнемісса.
— Гергей тут? Сам?
— Сам.
— Як він сюди потрапив? Скажи, нехай заходить.
Гергей підійшов до дверей одночасно з сивобородим, згорбленим старим Вербеці.
Побачивши, що Мартонфальваї низько вклонився гостеві, Гергей зробив те саме. Напередодні він уже зустрічався з цим старим паном біля королівського палацу. Це за ним дячки з гусячими перами на шапках несли сувої грамот. Ех, і славетна ж людина! У свої юнацькі роки він спілкувався з королем Матяшем!
— Ласкаво просимо, брате,— залунав з кімнати густий чоловічий бас Балінта Терека.
І тут він помітив Гергея.
— Дозволь, брате, спершу перемовитись з моїм прийомним сином... Гергею, заходь!
Юнак ні живий ні мертвий зупинивсь як укопаний перед двома вельможами. Балінт Терек дивився на нього, насупивши брови:
— Вдома щось трапилося?
— Ні,— відповів Гергей.
— Від нас ти поїхав із священиком!!!
— Так,— відповів Гергей і зблід.
— А як це ви попали в неволю? Чого помер панотець Габор? Мої сини теж були з вами?
— Ні.
— То як ви попали до турків?
У розмову втрутився старий Вербеці.
— Ну, ну, брате Балінте,— мовив він добродушно своїм низьким голосом,— не кричи так на бідну дитину. Бачиш, він зі страху слова не вимовить.
Вербеці сів у чорне шкіряне крісло, що стояло посеред кімнати.
Зачувши слово «зі страху», хлопець отямився, ніби йому хлюпнули в обличчя водою.
— А так...— відповів він раптом хоробро,— ми хотіли висадити в повітря турецького султана.
— Per amorem![34] — жахнувся Вербеці.
Балінт Терек і сам отетерів.
А хлопець, набравшись духу, розповів геть усе: як вони привезли з собою порох, як замінували путівець і як панотець Габор сплутав султана з яничарським агою.
Вербеці сплеснув руками.
— Яка легковажність! Яку дурницю ви придумали, сину мій!
— Дурниця не в тому, що вони придумали,— відповів Балінт Терек, грюкнувши шаблею об підлогу,— а в тому, що мій священик не впізнав султана.
Вельможі перезирнулися.
— Султан — наш друг! — сказав Вербеці.
— Султан — наш губитель! — відповів на це Балінт Терек.
— Він людина, яка благородно мислить!
— Він коронований негідник!
— Я його знаю краще, ніж ти! Я бував у нього в Константинополі!
— Слова бусурманина — не священне писання! Та якби й було святим писанням, то все одно не нашим. У їхньому священному писанні сказано, що християн треба винищити!
— Ти помиляєшся.
— Дай-но бог, але я відчуваю щось лихе в цьому відвіданні і покваплюсь додому.— Терек обернувся до Гергея: — Сину мій, ви могли врятувати Угорщину!